Наймасштабніше вимирання в історії планети на суші протікало значно повільніше, ніж в океані. Такими є результати сучасного аналізу скам’янілостей. Згідно з отриманими даними, вимирання видів, що 252 мільйони років тому стерло з лиця землі 80% усіх організмів, на суші розтягнулося на майже мільйон років. Це щонайменше в 10 разів повільніше, ніж темпи тогочасного вимирання морських видів.
Масове вимирання пермського періоду вважають найгіршою біотичною кризою нашої планети: три чверті всіх видів та 90 % морських жителів тоді зникло назавжди. Доісторичну катастрофу спровокували виверження вулканів сибірійських трапів, що викинули в атмосферу неймовірну кількість кліматичних газів та призвели до окислення морів. В океані менш ніж за 30 000 років це призвело до масового вимирання. Проте як протікала катастрофа на суші?
«Морське вимирання відбулося впродовж короткого часу, тож досі було заведено вважати, що події на суші відбувалися за аналогічною схемою», – пояснила провідна авторка Піа Вільєтті (Pia Viglietti) з Польового природознавчого музею в Чикаго. Чи це так, її команда дослідила на основі найбільших архівів скам’янілостей, що перебувають в басейні Кару (Karoo Supergroup) в Південній Африці. Тут збереглося особливо багато шарів породи та решток з кінця пермського періоду.
Це дало змогу команді палеонтологів прослідкувати за подіями, що відбувалися 252 мільйони років тому, з високою часовою роздільною здатністю. Основою для дослідження стали рештки 588 видів наземних хребетних, що жили до, під час і після масового вимирання в басейні Кару.
Дослідження засвідчили: на відміну від флори й фауни в океані, на суші вони змінювалися не раптово, а поступово. Спочатку види, що вимирали, впродовж сотень тисяч років ставали нечисленними, аж поки зникнення не набрало обертів. «Загалом рівень вимирання був посилений упродовж понад 900 000 років», – повідомили вчені.
Остаточна зміна фауни, що відбувалася в результаті вимирання багатьох ранніх рептилій і підготувала шлях для майбутніх динозаврів, відбулася лише після закінчення цього етапу. «Потім спостерігали високий рівень вимирання і водночас високу швидкість появи нових видів, – сказала Вільєтті. – Це призвело до сильної диверсифікації та сильного обміну фауною». Тобто тогочасне масове вимирання на суші відбувалося значно пізніше та повільніше, ніж в морі.
Кару-басейн.
«Питання, на яке ми шукали відповідь, звучить так: чи на суші відбувалися ті ж події, що й в океані, – пояснив колега Вільєтті Кен Анґєльчик (Ken Angielczyk). – Відповідь: не зовсім. На суші воно протікало по-своєму».
На думку вчених, отримані результати демонструють: біотична криза не відбувалася у всіх сферах та серед усіх видів в однаковому темпі. Чимало морських форм життя вимерло наприкінці пермського періоду – впродовж лише тисячі років; натомість серед земних організмів, зокрема серед хребетних тварин, цей процес почався значно пізніше і тривав довше.
Чому екологічна катастрофа на суші протікала значно повільніше, досі залишається неясно. Науковці припускають, що це можна пояснити поєднанням кількох чинників. З одного боку, буферна дія моря, в результаті чого воно могло поглинути початкові кліматичні зміни, аж поки не дійшло до катастрофи – з відповідно раптовими наслідками для морського світу.
З іншого боку, своєрідний каскадний ефект міг призвести до того, що умови навколишнього середовища на суші погіршувалися поступово. «Зміна земного клімату була кумулятивною та зростала з часом, – пояснила Вільєтті. – Екосистема поступово пошкоджувалася, аж поки не зазнала краху».
Nadja Podbregar
Perm: Massenaussterben mit Verzögerung
Proceedings of the National Academy of Sciences, 2021; doi: 10.1073/pnas.2017045118, Field Museum, 20/04/2021
Зреферувала С.К.
Зображення: Gina Viglietti, Pia A. Viglietti.