Ефект Матвія

“Чому бідний – бо дурний, чому дурний – бо бідний”. Ми часто вживаємо це прислів’я, щоб спробувати пояснити процеси відсутності розвитку чи деградації. Прислів’я є частковим випадком феномену ефекту Матвія, про який будемо сьогодні говорити.

Ярослав ПРИТУЛА,

кандидат фізико-математичних наук, професор з кількісних методів для прийняття бізнес-рішень та економіки, декан факультету прикладних наук УКУ.

На жаль, ми часто повертаємося до описаної ситуації, коли намагаємося окреслити певні процеси у нашому суспільстві, зокрема, теперішня ситуація з covid-19 теж може бути доброю ілюстрацією. Нещодавні дані щодо прогресу у вивченні математики в школах в час карантину у США показують суттєву залежність між статками родини та прогресом, що показують діти у вивченні математики. Вже сьогодні ми також маємо схожі соціологічні дослідження, зроблені на українському матеріалі. Вони є доволі невтішними, адже внаслідок пандемії величезна кількість учнів втратила від 3 до 9 місяців можливості вчитися і отримувати якісну освіту. Тому, окрім опису Ефекту Матвія, спробуємо обміркувати, чи можемо ми його уникати в певних ситуаціях та коли це є можливим.

Термін ”ефект Матвія” запровадив соціолог Роберт Мертон, і він буквально ілюструється ситуацією, коли “багатий стає багатшим, а бідніший стає біднішим”. Цей феномен також називають “акумулюванням успіху в часі”, який сьогодні розглядається як загальний механізм “формування нерівності в будь-якому часовому процесі, в якому вигідне відносне становище стає ресурсом, що приносить подальші вигоди” (DiPrete and Eirich, 2006). Свою назву цей термін отримав від відомої притчі про таланти з Євангелія від Матвія 25:29: ^“Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має”. Цікаво, що окремі дослідники проблематизують саму назву “ефект Матвія” як таку, що сама є наслідком ефекту Матвія, адже у євангелістів Марка та Луки є фактично аналогічні слова у їхніх Євангеліях, написані раніше, ніж у Матвія, тому природно було б назвати такий ефект їхніми іменами.

Феномен ефекту Матвія Роберт Мертон використовував для того, щоб охарактеризувати сучасний йому стан науки, і він намагався показати, як високий статус науковця допомагає йому стати ще успішнішим. Доброю ілюстрацією для цього є відома суперечка щодо авторства диференціального та інтегрального числення, де спір ведеться навколо того, чи першовідкривачем був І. Ньютон, чи Г. Лейбніц. Внаслідок епідемії тифу в Лондоні у 1665 році Ньютон був змушений покинути Трініті-коледж і, залишаючись вдома, він працював над згаданими вище теоріями. Результати його роботи були опубліковані у 1704 році. Г. Лейбніц почав пізніше працювати над цими проблемами, але зумів швидше опублікувати свої висновки. Кого з цих світил науки ми можемо назвати першовідкривачем диференціального та інтегрального числення? Властиво саме І. Ньютон значно голосніше заявив про свою першість, і причиною цього було те, що “Royal Science Academy”, головою якої був саме І. Ньютон, одноголосно визнала його піонером в цих дослідженнях. І. Ньютон використав свій вагоміший соціальний статус для підтвердження своєї першості. Ближчою для нас є історія, що трапилася навколо іншого наукового відкриття, а саме так званих “рентгенівських променів”, у якій фігурують К. Рентген та І. Пулюй. Завдяки своєму явно вищому авторитету та більшій науковій впізнаваності К. Рентген здобув першість та визнання, хоча виглядає так, що саме І. Пулюй першим почав досліджувати Х-промені.

Іншим проявом ефекту Матвія у науці є так званий “Nobel prize effect” – ця престижна нагорода, як правило, дістається уже відомим науковцям, а заслуги людини, яка здобула цю премію, будуть підноситися ще порівняно вище, аніж заслуги людини з схожою якістю наукового доробітку, але без Нобелівської премії. Суміжним до цього є “Гарвардський ефект” – за рівних умов стаття, написана економістом, пов’язаним із Гарвадрським чи Чикагським університетом, має суттєво (статистично і чисельно) більше визнання з боку колег, ніж якби вона була написана економістом, пов'язаним з менш престижним університетом. Ще одним різновидом цього феномену є ефект Матильди, який історично сприяв кумулятивній перевазі у науці чоловіків над жінками внаслідок функціонування так званих мереж “старих хлопців” та інших дискримінаційних практик. Цікавими виглядають висновки дослідників, які вказують на те, що ефект Матвія найбільше присутній у сфері мистецтва або в науках, де немає дуже чітких кількісних вимірів успіху та якості, тобто в тих дисциплінах, де переважають суб’єктивні судження та оцінки.

“Brain drain effect” (“відтік мізків”) також зараховують до ефекту Матвія – успішна та багата країна, установа чи лабораторія має більше шансів залучити найкращих науковців, стаючи тим самим ще успішнішою.

Ефект Матвія також дуже помітний у сфері технологій. Одним із його проявів є мережевий ефект (network effect чи increasing return effect) на ринках, де цінність продукту зростає з кожною додатково проданою/виробленою одиницею. Тоді отримана на початку перевага дозволяє збільшувати цінність для кожного наступного користувача, творячи ефект Матвія.

Назагал, сучасні інформаційні технології тісно пов’язані з таким явищем, як “переможець забирає все”, яке все явніше відтворюється в реальному житті. На ринку пошукових алгоритмів сервіс “Google” є найкращим і, маючи величезний ресурс та можливості, постійно вдосконалюється. На сьогоднішній день ми не бачимо аналогів, які б могли перевершити цей сервіс. Інформаційні технології мають ту перевагу, що витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукту є практично нульовими. Це створює ситуацію відсутності обмежень у швидкості та у величині технологічного розриву. Якщо ми поглянемо на індекс фондового ринку США, який показує частку головних технологічних компаній, таких, як Facebook, Apple, Amazon, Google, Microsoft, то побачимо, що ринкова вартість акцій цих п’яти компаній становила лише 9% від загального ринку у 2012 році, а зараз досягає 23-25%. В економічному розрізі, інформаційні технології різко йдуть вгору і займають все більшу частку в економіці такої країни, як, скажімо, США, і – за ефектом Матвія – збільшуючи технологічний розрив з іншими країнами.

Доволі показовим також є приклад тих технологій, які настільки узвичаїлись в нашому житті і залишаються у масовому вжитку навіть незважаючи на те, що мають багато недоліків або ж просто застаріли. Можливо, найпоказовішим є використання звичної клавіатури QWERTY, яка є фактичним аналогом стилю розташування кнопок на друкарській машинці. Незважаючи на те, що існують набагато ефективніші способи використання клавіш (як ось в армії США, яка використовує інший тип клавіатури), все ж абсолютна більшість людей продовжує використовувати саме QWERTY. Це відбувається тому, що ми “locked-in” у цій технології, тобто “замкнені” на ній – з одного боку, ми не хочемо перелаштовуватися на інші стилі, оскільки це дискомфортно і потребує чимало часу для навчання нової методики. З іншого боку, виробники не готові робити клавіатури, якими люди не будуть користуватися. Там ми і залишаємось “замкненими”.

Економіка – це одна сфера з багатьма проявами ефекту Матвія. До прикладу, відомий принцип Парето, що 20% людей володіють 80% багатств, зрештою, теж є фактичним наслідком ефекту Матвія. Цікавим процесом також є так званий гістерезис безробіття – безробіття у минулому породжує безробіття у майбутньому. Людині, яка стала безробітною, буде досить складно знайти іншу роботу, тому що якість її знань чи навичок з часом не покращується, а радше погіршується. Протилежним до цього є ефект, що стосується тих, хто найбільше заробляє, до прикладу – бонуси топ-менеджерів великих корпорацій. В 70-х роках ХХ століття середня компенсація СЕО великих американських корпорацій була в 35 разів більшою від компенсації середнього працівника. В 90-х роках вона стала в 120 разів більшою. За новішими даними, на початку 2000-х компенсація була в 500 разів більшою, а в середині нульових в 1000 разів. Ця тенденція дещо зменшилася після кризи 2008-2009 років, але розрив все одно стає все більшим і більшим. Одним із способів стримування процесу “багаті багатіють, бідні бідніють” є прогресивна ставка податку, яка, принаймні теоретично, веде до перерозподілу доходів від найбагатших прошарків до бідніших. Водночас, на практиці, прогресивне оподаткування часто призводить до ситуації уникнення податків – багатші мають більше можливостей для уникнення чи зменшення оподаткування, через це також виникає ефект Матвія. Ми його також можемо спостерігати у так званому індексі сприйняття корупції. Кожного року Transparency International публікує рейтинги країн щодо рівня сприйняття корупції. Відповідно, якщо певна країна має низькі показники у цьому рейтингу, то ставлення інвесторів до неї є не найкращим і їй є суттєво важче залучити інвестиції у свою економіку задля реформ та зростання і, відповідно, зменшення корупції.Такі країни автоматично потрапляють у своєрідне зачароване коло, з якого їм важко вирватися.

Ефект Матвія також присутній і у сфері здоров’я – ми можемо накопичувати здоров’я на індивідуальному та суспільному рівнях, і наш соціальний статус безпосередньо впливає на стан та якість нашого життя і здоров’я. Michel Marmot у своїй книзі “Status syndrome” (2015) пропонує цікаву ілюстрацію щодо того, чому лауреати "Оскара" живуть в середньому на 4 роки довше від акторів, які не отримали цієї нагороди. Властиво, на йому думку, суспільний статус та визнання тут мають вирішальне значення та вплив на стан здоров’я людей.

У 1986 році Становіч провів цікаве дослідження, де показав, що повільне засвоєння читання має когнітивні, поведінкові та мотиваційні наслідки, що уповільнює розвиток інших когнітивних навичок та гальмує виконання багатьох навчальних завдань. Подібні висновки були зроблені Хекманом у 2006 році про те, що навички породжують навички, а мотивація, відповідно, породжує мотивацію. Якщо дитину не спонукають і не стимулюють вчитися на ранніх етапах розвитку, то сильно зростає ймовірність того, що в дорослому віці вона матиме невдачі у соціальному житті. Відомою для всіх є тенденція, коли кращі школи та університети притягують кращих учнів та студентів.

Постає запитання – чи ми хочемо мати український університет на верхах світових рейтингів? Якщо ми ставимо таку мету, то тоді маємо штучно запустити ефект Матвія у вищу освіту, щоб дати можливість кільком українським університетам пришвидшено розвиватися і залучати найкращих з найкращих. На мою думку, запровадження фінансування університетів, що базується на результатах діяльності, може вести до ефекту Матвія.

Аналізуючи ефект Матвія, Роберт Мертон писав про так звані структури можливостей, які є “розміром та розподілом умов, що забезпечують особам та групам різні ймовірності для досягнення конкретних результатів”. Можемо говорити, зокрема, про часові та просторові “вікна можливостей”, які прямим чином визначають наші можливості розвитку. Наприклад, з 75 найбагатших людей в історії людства 14 народилися в проміжку дев’яти років перед Індустріальною революцією. Або ж приклад Біла Ґейтса чи Стіва Джобса, які народилися в один і той самий рік і мали дуже схоже “вікно можливостей”. Цікава ситуація також з олігархами в Україні та Росії. Виявляється, щоб стати успішним олігархом, потрібно було у 80-х та 90-х роках бути вже достатньо зрілим, і якщо взяти рік народження п'яти найбагатших людей в Україні – а це 1960, 1961, 1965, 1966, 1971 роки, – то, відповідно, “вікно можливостей” для цих людей відкривається приблизно через 25 років і припадає на кінець 80-х – початок 90-х років ХХ століття. Їхній середній вік – 57 років. В Росії ж середній вік найуспішніших олігархів – 65 років. Для унаочнення цього прикладу згадаємо вислів Екклезіяста (9:11): “Знову я бачив під сонцем, що біг не у скорих, і бій не в хоробрих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка у знавців, а від часу й нагоди залежні вони!”

До ефекту Матвія, не називаючи його так, приходили багато науковців, зокрема, моделюючи його аналітично: коли від твого статусу в минулому залежить те, яких якісних змін ти набуваєш в теперішньому періоді. Зрозуміло, що не лише статус має вплив – нам також потрібно зважати на екзогенні фактори, а також певну випадковість – усе це є складовою базового рівняння, яке моделює ефект Матвія. У своїх інтерпретаціях Мертон звертав увагу на те, що не сам статус важливий для здобуття нових переваг, а важливі ті ресурси, які ти здобуваєш завдяки статусу. Він розділив це на два рівняння, коли маємо залежність ресурсів від нашого поточного статусу, а зміна поточного статусу залежить від цих ресурсів та інших екзогенних факторів. Скомбінувавши ці два рівняння, ми отримуємо попередню репрезентацію. Дуже подібним є відоме в економіці рівняння Мінцера, яке показує залежність оплати праці від людського капіталу. Це рівняння дуже подібне до репрезентації Мертона, єдине: в Мертона випадковості мають перманентний вплив на явище, а у Мінцера лише тимчасовий. Діккенс і Флінн запропонували пояснення значного зростання вимірюваного IQ між 1950-ми та початком 1980-х років у Нідерландах та двадцяти інших країнах, і вони назвали цей процес social-multiplayer effect та для моделювання використали подібну до мертонівської модель. Подібні аналоги до ефекту Матвія запропонував нобелівський лауреат Мюрдаль, який назвав цей процес круговою причинністю (circular causation), аналізуючи аналогічну сукупність (не)переваги ще до праць Мертона у цій галузі. У той час як Мертон був схильний приписувати соціальним системам природну тенденцію до стабільної рівноваги, Мюрдаль досить скептично ставився до існування будь-якої природної рівноваги. Мюрдаль зазначав, що динамізм та нестабільність є природним порядком речей в економіці та інших соціальних системах. Джордж Сорос також запропонував свій аналог ефекту Матвія, який в нього називається принципом рефлексивності. За його розумінням, людина постає як нераціональний суб'єкт, якому притаманні когнітивні помилки хибного сприйняття певних речей чи феноменів та здатність/схильність до маніпулювання. Базуючись на цьому, ми можемо дуже сильно відійти від стану рівноваги, зокрема на фондових ринках. Сорос, за його твердженнями, використав цей процес для стимулювання обвалу британського фунту – він поширював інформацію про те, що фунт впаде, і зрештою він таки впав.

Які фактори обмежують ефект Матвія? Мертон говорив про обмеження ресурсів або можливостей розширення; також можуть впливати зовнішні фактори, зокрема втручання держави тощо. Ефекту Матвія також не вдасться розвинутися у тих структурах та системах, що обтяжені “великим шумом”, одним із прикладів якого є неможливість визначити конкретні критерії – критерії успіху, до прикладу. Крім того, завжди існує “стеля” і обмеження будь-якого соціального процесу. Альтруїзм та моральність теж є тими дуже важливими факторами, що обмежують ефект Матвія.

У роботі Ботнера та інших (2010) фактором, який обмежує або навпаки посилює ефект Матвія, є так званий фактор “пористості системи”, який показує, наскільки легко нам рухатися соціальними ліфтами. В пористих системах статус дифузує і, відповідно, нівелює ефект Матвія. Своєю чергою, в “ізольованих” системах нам дуже важко позбутися ефекту Матвія. Випадок дифузії статусів гарно розкритий у відомій розповіді про підтримку бароном де Ротшильдом друга, який попросив позику:

«Звісно, – відповів Ротшильд, – я сам не дам вам позику; але я пройдуся пліч-о-пліч з вами по поверху фондової біржі, і незабаром ви побачите готових вас кредитувати» (Caldini, 1989). Можемо екстраполювати ідею Ротшильда на стосунки України з міжнародними кредиторами та інвесторами: якщо ті побачать, що Україна йде з Міжнародним валютним фондом пліч-о-пліч, то нам буде суттєво легше працювати на міжнародних ринках капіталу.

Чи можемо ми вважати ефект Матвія природним законом? Сьогодні багато науковців з різних сфер говорять про його об’єктивність. Біологи, до прикладу доводять, що ефект Матвія присутній у біологічній конкуренції між видами (Sloman and Dunham, 2004). Вже згадуваний Мюрдаль стверджував, що увесь спектр соціальних відносин має у собі цю так звану кругову причинність, і, на його думку, ефект Матвія має бути головною гіпотезою при вивченні економічного розвитку чи занепаду (Myrdal, 1944). Окремі соціологи також вважають, що ефект Матвія є соціологічним законом, що має всепроникну і вперту тенденцію (Dannafer and Gannon, 2005).

На завершення хочу повернутися до прислів’я, з якого почав свій виступ: чи існують шляхи подолання ефекту Матвія в кругообігу “бідний – дурний – бідний”? На мою думку, одним із найважливіших спосіб подолання ефекту Матвія є роль школи та освіти в цілому. Ми можемо спробувати зробити так, щоб “бідні” ставали “мудрими”, і це може вирішуватися за допомогою якісної загальної базової освіти, яку зрештою мають здобути усі. Вже на другому етапі “мудрі” мають ставати “заможними”, і допомогти їм у цьому мають університети. Ми маємо прямувати до того, щоб зробити нашу шкільну систему максимально “пористою”, де ефект Матвія має бути мінімізований – внаслідок цього ми отримаємо рівні можливості для наших дітей. В той же час, на мою думку, на рівні університетської освіти ефект Матвія є кращим варіантом, ніж його відсутність.