Знаєте отих людей, котрі виконують всі завдання заздалегідь, а потім гуляють сміло? Ох, як же ненавиджу тих встигунів. Як і ненавиджу добу, котра вчить нас, що потрібно не лише “ask for more”, але й працювати more. Тому єдиною для багатьох згадкою про відпочинок є слово «море» в словосполученні «море роботи». При цьому працювати дуже бажано мінімум на трьох роботах і мати ще чотири проєкти на підхваті й один підробіток на фрілансі. А краще – два. Бо то ж криза, а якщо вона раптом кризішою і крейзішою стане, то хто тобі забезпечить хоч якийсь заробіток? При цьому, звісно, не можна забувати про свої гобі та саморозвиток, бо в чім же радість життя? В чім проявляється твоя особистість, коли ти не розвиваєшся та не займаєшся тим, що любиш? Коли не записуєшся на 10 онлайн-курсів про життя личинок чупакабр у волинських степах та не вчиш діалектів мови жестів тих видів пінгвінів, котрі жили в Атлантиді? Бо хтось же це мусить робити. А хто, як не ти? Коли, як не на вчора? Хто ще зможе раптом порозумітися з пінгвінами Атлантиди, якщо їх віднайдуть? А хто навчить сучасних пінгвінів мови їхніх далеких родичів? Так отож.
Тому вйо – розвивайся. Не сачкуй. І роби все водночас, підлаштовуйся під алгоритми соцмереж, під мультизадачність техніки, бо час тік-так, тік-так. Та тік-так, а не Тік-Ток, ану швидко вийди з тої забавки і працюй. Працюй-працюй, проєкти не чекатимуть. Нема часу на відпочинок. Але не заганяй себе. Зберігай баланс, шукай золоту середину, точку опори. О, постій трохи на голові, розслаб спину, чого такий напружений? Чого так вигнувся? О, та з таким хребтом букву «з» дітям в абетці зображати. Запишися на йогу, пройди курс з медитації. А ліпше – поїдь на ретрит-кемп. Он, у тебе в вересні вікно в цілих два дні на те є! Але почуватися добре мусиш вже, піклуватися про себе. Тому почувайся так, ніби вересень вже настав і ти другий день, як йожиш і медитуєш. Але не відволікайся, не відволікайся. Концентруйся на роботі, бо тобі треба працювати вже-і-зараз. Правильно. Помаленьку, але рухайся, та борше, бо дедлайни ж підтискають, що, не чуєш, як затискають пальці в лещата? Не скавули. Працюй. Терпи, терпи, терпець тебе шліфує. Тому шліфуй терпець. І працюй. Але не перепрацьовуй.
Так, зроби перерву. Стеж за харчуванням. Не жери чипси і все підряд. Запечи собі бурячка з рікотою. Зроби намазку з авокадо, але на хліб не масти. Там глютен! Ти ж читав вчора про глютен. Отож! Масти прямо на авокадо. Але ні, яке авокадо, його ж весь на експорт забирають, через що бракує місцевим. Тому авокадо – зась. Хіба в горщику собі проростиш. Тому вибирай інший суперфуд, але так, щоб корисний і дешевий, бо ж економити треба. Бачив ціни на комуналку? Ну, так, від таких і сліпий прозріє. Між іншим, чого це ти за комп’ютером без окулярів сидиш. Вдягни окуляри. Та зніми їх, ти ж каву п’єш – запотіють. Вдягнеш, як почнеш працювати. А почати працювати ти мав ще 20 хвилин тому. Чо ти не їси досі? Візьми щось до кави. І взагалі – котре це горня кави за сьогодні? Третє? Чуєш гуп-гуп-гуп-гуп – то серце видає, що ти брешеш. Випив би краще какао чи шоколадку з’їв. Що – не можна? Як то не можна, сьо – не можна, то нашо так жити? З’їж-з’їж, трохи можна. А, ну так, дитяча рабська праця на плантанціях какао-бобів. Ну, так. Ну, то просто з’їж щось солодко, бо мозок потребує солодкого. Там такий наполеон в пекарні за два картали – м-м-м, збігай по нього. Ну, так, підшлункова буде протестувати. Але для чого так жити, якщо тобі трохи за 30, а тобі того вже не можна і того не можна. І ніц не можна, бо те зробить тобі зле, те – під бойкотом, а те – воно на вигляд таке, ніби його вже їли.
Гаразд, повертайся до роботи. Можеш цокати по клавіатурі трохи тихіше, а то сусідське немовля розбудиш. А, то не клавіатура цокотить, а твої зуби. Змерз? Вдягнись! А краще – купи обігрівач. Але щоб екологічний. Так, щоб планету не забруднював. Ну, лізь в інтернет, чого сидиш? Пошукай гарненько. Такий, шоби грів, шоб мало платити за нього і щоб зеленіший за весну, Ґрету і професіоналів Зеленського разом взятих. Нема таких? А у відділі наукової фантастики шукав? Пошукай, почитай, може начитаєшся добре й сам такий створиш. Хоч якась користь з тебе буде.
І взагалі – як зимно, то пройдись. Чого сидиш – що, не чуєш, як пищить твій фітнес-браслет, що ти сраку засидів вже на пляцок? Порухайся. Вийди прогуляйся, але ніде не заходь. І вдягни маску. Та все, вертайся, там зимно і карантин. Не вздумай пертися між людей – ти ж не хворів ще, а в твоєму колі знайомих всі такі самі з групи ризику – задроти клавіатури.
Що – так і не загрівся? Кажеш, то руки від нервів трусяться. Не справляєшся. Не стягуєш це все. Вже нема сил без концертів, без фестивалів, без посиденьок в кав’ярнях. В чотирьох стінах з тими ж людьми. Бракує безпосереднього контакту з іншими незнайомими людьми. Що вже нема сил від тих відеодзвінків. Ну, то запишися до психолога. Як не можеш піти до нього – до подзвони. По відеозв’язку. А як ти хотів? Клин клином вибивають. Може й тобі врешті шось з тої дурної голови виб’ють. Наприклад, що не можна багато з собою патякати, коли в тебе дедлайни палають.
Хто тобі винен, що мусиш зідзвонюватися по зуму зі Штатами та Індією? Навчися жити за графіком. Бо всьому свій час. І чос. Тому чеши звідси… працювати.
12.04.2021