Весілля

я дивлюсь: підпливає срібний карась

у камзолі з луски – видно що князь

пробудився з зими – і шасть у весну

і пропливши між стебел струнких комишів

він покраяв ріку наче ножі

крають хліб – і зиму пісну

і кисневий голод – і втрачений дім

в товаристві сиріт і нещасних вдів

в теплій глині – в жупані намулу

у накритій кригою сонній ріці

у сонорних звуках що клеплять клевці

у таємній мові яку ми забули

ну звичайно коли надходить весна

він шукає князівну – ріка ж одна

прокидаються йорж ковбель та окунь

також князі та мабуть поети

і ріці на раменах доведеться нести

і себе і всіх весняним потоком

і як тільки крига стане умить водою

князь підкрутить вуса із бородою

і почистить камзол сріблом розшитий

зазіхатиме звісно на гроші та посаг

«і якщо не погодишся – готов на постриг

вір мені – присягне – Марґарито»

він також обіцятиме їй золоті гори:

«по весіллі – побачиш зі мною море

і життя наше буде щасливим і вічним»

наговорить звичайно юній князівні:

– «буду я мужем до смерті вірним»

– «і будь-хто за мене посвідчить»

та зберуться родичі й скажуть – вдівець

що порожні кишені та гаманець

тільки срібний камзол на ньому

що даремно прийняла перстень вона

розуміють – надходить весна

та хіба її виганяють з дому?

не умовили – бачу: князівна та князь

їх посріблена нитка в одну заплелась

–що ж не трапиться в вірші поета–

я кажу що я був на одному з весіль

коли в річці цвітуть плавники карасів

–щастя тобі Марґарито!