Цими днями один з кореспондентів «Правди» звернувся до товариша Сталіна з просьбою роз'яснити ряд питань, зв'язаних з промовою п. Черчілля. Товариш Сталін дав відповідні роз’яснення, які наводяться нижче у вигляді відповідей на запитання кореспондента.
Запитання. Як Ви розцінюєте останню промову п. Черчілля, виголошену ним у Сполучених Штатах Америки?
Відповідь. Я розцінюю її як небезпечний акт, розрахований на те, щоб посіяти насіння розбрату між союзними державами і утруднити їх співробітництво.
Запитання. Чи можна вважати; що промова п. Черчілля завдає шкоди справі миру і безпеки?
Відповідь. Безумовно так. По суті справи п. Черчілль стоїть тепep на позиції паліїв війни. І п. Черчілль тут не одинокий, — у нього є друзі не тільки в Англії, але й в Сполучених Штатах Америки.
Слід відмітити, що п. Черчілль і його друзі надиво нагадують у цьому відношенні Гітлера і його друзів. Гітлер почав справу розв'язування війни з того, що проголосив расову теорію, оголосивши, що тільки люди, які розмовляють німецькою мовою, являють повноцінну націю. П. Черчілль починає справу розв'язання війни теж з расової теорії, твердячи, що тільки нації, які розмовляють англійською мовою, є повноцінними націями, які закликані вершити долю всього світу. Німецька расова теорія привела Гітлера і його друзів до того висновку, що німці, як єдино повноцінна нація, повинні панувати над іншими націями. Англійська расова теорія приводить п. Черчілля і його друзів до того висновку, що нації, які розмовляють англійською мовою, як єдино повноцінні, повинні панувати над іншими націями світу;
По суті справи п. Черчілль і його друзі в Англії і США пред'являють націям, які не розмовляють англійською мовою, щось на зразок ультиматуму: визнайте наше панування добровільно і тоді все буде в порядку, — в противному разі неминуча війна.
Але нації проливали кров протягом п'яти років жорстокої війни заради свободи і незалежності своїх країн, а не заради тoгo, щоб замінити панування гітлерів пануванням черчіллів. Цілком ймовірно тому, що нації, які не розмовляють англійською мовою і складають разом з тим величезну більшість населення світу, не погодяться піти в нове рабство.
Трагедія п. Черчілля полягав в тому, що він; як закоренілий торі, не розуміє цієї простої і очевидної істини.
Безперечно, що установка п. Черчілля є установка на війнy, заклик до війни з СРСР. Ясно також і те, що така установка п. Черчілля несполучна з існуючим союзним договором між Англією і СРСР. Правда, п. Черчілль для того, щоб заплутати читачів, мимохідь заявляє, що строк радянсько-англійського договору про взаємодопомогу і співробітництво цілком можна було б продовжити до 50 років. Але як поєднати таку заяву п. Черчілля з його установкою на війну з СРСР, з його проповіддю війни проти СРСР? Ясно, що ці речі ніяк не можна поєднати. І якщо п. Черчілль, який закликає до війни з Радянським Союзом, вважає разом з тим можливим продовження строку англо-радянського договору до 50 років, то це значить, що він розглядає цей договір як пустий папірець, потрібний йому лише для того, щоб прикрити ним і замаскувати свою антирадянську установку. Тому не можна ставитися серйозно до фальшивих заяв друзів п. Черчілля в Англії про продовження строку радянсько-англійського договору до 50 і більше років. Продовження строку договору не має рації, якщо одна з сторін порушує договір і перетворює його на пустий папірець.
Запитання. Як Ви розцінюєте ту частину промови п. Черчілля, де від нападає на демократичний лад сусідніх з нами європейських держав і де він критикує добросусідські взаємовідносини, що встановилися між цими державами і Радянським Союзом?
Відповідь. Ця частина промови п. Черчілля являє суміш елементів наклепу з елементами грубості і безтактності.
П. Черчілль твердить, що «Варшава, Берлін, Прага, Відень, Будапешт, Бєлград, Бухарест, Софія — всі ці знамениті міста і населення в їх районах перебувають у радянській сфеpi і всі підлягають в тій або іншій формі не тільки радянському впливові, але і в значній мірі контролю Москви, що збільшується». П. Черчілль кваліфікує все це, як «експансіоністські тенденції Радянського Союзу, які не мають меж».
Непотрібно особливого труда, щоб показати, що п. Черчілль грубо і безпардонно робить наклеп тут як на Москву, так і на поіменовані сусідні з СРСР держави.
Поперше, цілком абсурдно говорити про винятковий контроль СРСР у Відні і Берліні, де є Союзні Контрольні Ради з представників чотирьох держав і де СРСР має лише 1/4 частину голосів. Буває, що інші люди не можуть не робити наклепу, але треба все таки знати міру.
Подруге, неможна забувати такої обставини. Німці провели вторгнення в СРСР через Фінляндію, Польщу, Румунію, Болгарію, Угорщину. Німці могли провести вторгнення через ці країни тому, що в цих країнах існували тоді уряди, ворожі Радянському Союзу. В результаті німецького вторгнення Радянський Союз безповоротно втратив у боях з німцями, а також в наслідок німецької окупації і вигнання радянських людей на німецьку каторгу — близько сeми мiлioнів чоловік. Інакше кажучи, Радянський Союз втратив людьми в кілька разів більше, ніж Англія і Сполучені Штати Америки разом взяті. Можливо, що де-не-де схильні забути ці колосальні жертви радянського народу, які забезпечили визволення Європи від гітлерівського ярма. Але Радянський Союз не може забути про них. Запитується, що ж може бути дивного в тому, що Радянський Союз, бажаючи забезпечити себе на майбутнє, намагаються добитися того, щоб у цих країнах існували уряди, які лойяльно ставляться до Радянського Союзу? Як можна, не збожеволівши, кваліфікувати ці мирні прагнення Радянського Союзу, як експансіоністські тенденції нашої держави?
П. Черчілль твердить далі, що «польський уряд, який перебуває під пануванням росіян, заохочувався де величезних і несправедливих зазіхань на Німеччину».
Тут що ні слово, то грубий і образливий наклеп. Сучасною демократичного Польщею керують видатні люди. Вони довели на ділі, що вміють захищати інтереси і гідність своєї батьківщини так, як не вміли це робити їх попередники. Яка є у п. Черчілля підстава запевняти, що керівники сучасної Польщі можуть допустити у своїй країні «панування» представників яких би то не було іноземних держав? Чи не тому робить наклеп тут п. Черчілль на «росіян», що має намір посіяти насіння розбрату у відносинах між Польщею і Радянським Союзом?..
П. Черчілль незадоволений, що Польща зробила поворот у своїй політиці в бік дружби і союзу з СРСР. Був час, коли у взаємовідносинах між Польщею і СРСР переважали елементи конфліктів і суперечностей. Ця обставина давала можливість державним діячам на зразок п. Черчілля грати на цих суперечностях, підбирати до рук Польщу під виглядом захисту від росіян, залякувати Росію примарою війни між нею і Польщею і зберігати за собою позицію арбітра. Але цей час минув, бо ворожнеча між Польщею і Росією поступилася місцем дружбі між ними, а Польща, сучасна демократична Польща, не бажає бути більше ігральним м'ячем у руках іноземців. Мені здається, що саме ця обставина приводить п. Черчілля в роздратування і штовхає його до грубих, безтактних вихваток проти Польщі. Легко сказати: йому не дають грати за чужий рахунок...
Щодо нападок п. Черчілля на Радянський Союз у зв'язку з розширенням західних кордонів Польщі за рахунок захоплених в минулому німцями польських територій, то тут, як мені здається, він явним чином пересмикує карти. Як відомо, рішення про західні кордони Польщі було ухвалено на Берлінській конференції трьох держав на основі вимог Польщі. Радянський Союз не раз заявляв, що він вважає вимоги Польщі правильними і справедливими. Цілком очевидно, що п. Черчілль незадоволений цим рішенням. Але чому п. Черчілль, не шкодуючи стріл проти позиції росіян у цьому питанні, приховує від своїх читачів той факт, що рішення було ухвалене на Берлінській конференції одноголосно, що за рішеня голосували не тільки росіяни, але також англійці й американці? Для чого потрібно було п. Черчіллю призводити людей до помилки?
П. Черчілль запевняє, далі, що «комуністичні партії, які були дуже незначні в усіх цих східних державах Європи, досягли виняткової сили, яка набагато перевершує їх чисельність, і прагне скрізь встановити тоталітарний контроль, поліційні уряди превалюють майже в усіх цих країнах й досі, за винятком Чехословачини, в них не існує ніякої справжньої демократії».
Як відомо, в Англії управляє тепер державою одна партія, партія лейбористів, при чому опозиційні партії позбавлені права брати участь в уряді Англії. Це зветься у п. Черчілля справжнім демократизмом. У Польщі, Румунії. Югославії, Болгарії, Угорщині управляє блок кількох партій, — від чотирьох до шести партій, — при чому опозиції, якщо вона є більш або менш лойяльною, забезпечено право участі в уряді. Це зветься у п. Черчілля тоталітаризмом, тиранією, поліцейщиною. Чому, на якій підставі, — не чекайте відповіді від п. Черчілля. П. Черчілль не розуміє, в яке смішне становище він ставить себе своїми галасливими промовами про тоталітаризм, тиранію, поліцейщину.
П. Черчіллю хотілося б, щоб Польщею управляли Coснковський і Андерс, Югославією — Михайловіч і Павеліч, Румунією — князь Штірбей і Радеску, Угорщиною і Австрією який-небудь король з дому Габсбургів і т. ін. П. Черчілль хоче запевнити нас, що ці пани в фашистського підворіття можуть забезпечити «справжній демократизм». Ось такий «демократизм» п. Черчілля.
П. Черчілль бродить коло правди, коли він говорить про зростання впливу комуністичних партій у Східній Європі. Слід однак зазначити, що він не зовсім точний. Вилив комуністичних партій зpiс не тільки у Східній Європі, але майже в усіх країнах Європи, де раніше папував фашизм (Італія, Німеччина, Угорщина, Болгарія, Румунія, Фінляндія) або де мала місце німецька, італійська або угорська окупація (Франція, Бельгія, Голландія, Норвегія, Данія, Польща, Чехословаччина, Югославія, Греція, Радянський Союз та ін.).
Зростання впливу комуністів не можна вважати випадновістю. Воно являє цілком закономірне явище. Вплив комуністів зріс тому, що в тяжкі роки панування фашизму в Європі комуністи були надійними, сміливими, самовідданими борцями проти фашистського режиму, за свободу народів. П. Черчілль іноді пригадує в своїх промовах про «простих людей з невеликих будинків», по-барському плескаючи їх по плечу і прикидуючись їх другом. Але ці люди не такі вже прості, як може здаватися на перший цогляд. У них, у «простих людей», є свої погляди, своя політика, і вони вміють постояти за себе. Це вони, міліони цих «простих людей», забалотували в Англії п. Черчілля і його партію, віддавши свої голоси лейбористам. Це вони, міліони цих «простих людей», ізолювали в Європі реакціонерів, прихильників співробітництва з фашизмом, і віддали перевагу лівим демократичним партіям. Це вони, міліони цих «простих людей», випробувавши комуністів у вогні боротьби і опору фашизмові, вирішили, що комуністи цілком заслуговують довір'я народу. Так зріс вплив комуністів у Європі. Такий закон історичного розвитку.
Звичайно, п. Черчіллю не подобається такий розвиток подій, і він б'є на сполох, апелюючи до сили. Але йому також не подобалася поява радянського режиму в Росії після першої світової війни. Він також бив тоді на сполох і організував воєнний похід «14 держав» проти Росії, поставивши собі за мету повернути назад колесо історії. Але історія виявилася сильнішою черчіллівської інтервенції, і дон-кіхотські звички п. Черчілля привели до того, що він зазнав тоді цілковитої поразки. Я не знаю, чи вдасться п. Черчіллю і його друзям організувати після другої світової війни новий воєнний похід проти «Східної Європи». Але якщо це їм вдасться, — що мало ймовірно, бо міліони «простих людей» стоять на варті справи миру, — то можна з упевненістю сказати, що вони будуть биті також, як вони були биті в минулому, 26 років тому.
[Вільна Україна, 15.03.1946]
15.03.1946