Колишній англійський прем'єр-міністр Уінстон Черчілль, який перебуває зараз у Сполучених Штатах Америки, виступив 5 березня у Фултоні з великою промовою. Виступові Черчілля передував незвичайний газетний галас. Американські газети заздалегідь оголосили наступну промову «сенсаційною». Преса не шкодувала фарб для створення пишної реклами. Не пошкодував фарб і сам Черчілль, мобілізувавши весь свій арсенал ораторської майстерності. І все ж гастроль п. Черчілля не мала успіху. Більшість як американських, так і англійських газет відверто визнає, що промова Черчілля не вдалася і що промовець перебрав міру.
Коли читаєш промову колишнього англійського прем'єр-міністра, мимоволі згадуєш Черчілля періоду після першої світової війни. Черчілль і тоді йшов не в ногу з історією. Він і тоді відстав від ходу історичних подій, що розгорнулися, і робив жалюгідні спроби зупинити або затримати хід цих подій. Він був застрільником антирадянської кампанії і головним організатором збройної інтервенції проти Радянського Союзу. Англійський народ недешево заплатив за цю авантюру англійських реакціонерів, які спробували збройним шляхом нав'язати свою волю молодій Радянській Республіці. Ця авантюра, як відомо, з тріском провалилась, не вважаючи на всі зусилля черчіллів і чемберленів.
З того часу минуло багато років і багато води попливло. Але Черчілль лишився вірним собі. Він, як видно, нічого не забув і нічому не навчився. Він і зараз у владі своїх колишніх уявлень і поривань, він знову гарцює на своєму старому конику, виступаючи проти Радянського Союзу, виступаючи різко, агресивно, потрясаючи страховищем «більшовицької небезпеки» і «більшовицькі експансії», витягненим з архіву.
Поки йшла війна, поки загрожувала смертельна небезпека Англії і Європі, Черчілль не раз у своїх виступах указував на видатну роль СРСР. Тоді він вдавав з себе друга радянського народу і присягався на вірність радянсько-англійській дружбі, як і всій англо-радянсько-американській коаліції. Але небезпека минула. Смертельна загроза, яка нависла над Європою і Англією з боку гітлерівської Німеччини, пішла в небуття, і Черчілль став самим собою. Він може тепер дати волю своїм справжнім почуттям, які він тримав без руху всі ці роки війни, старанно приховуючи свої ворожі щодо радянського народу наміри й плани. Черчілль досить досвідчений, щоб уміти ці наміри й плани прикрити гучними фразами про демократію, мир і братерство народів. Але варто прочитати його промову, щоб не залишилося ніякого сумніву в тому, якими фальшивими й лицемірними є ці фрази в устах Черчілля, коли він кидає пройняті отрутою і ненавистю до справжньої демократії слова про «експансіоністські тенденції» Радянського Союзу, про «залізну завісу, яка спустилася на континент», про тінь із Сходу, яка «впала на поля, ще недавно освітлені перемогою союзників».
З чим виступає зараз Черчілль? Він виступає з старим наклепом проти Радянського Союзу, намагаючись по-старому, як це він робив понад 20 років тому, залякати весь світ страхіттями радянської «експансії», що несе загрозу «справжній демократії» на Заході. Він з неприхованою злобою говорить про Варшаву, Прагу, Белград, Бухарест, Софію, які, мовляв, жахаючи Черчілля, перебувають у «радянській сфері» і «всі підкоряються в тій чи іншій формі не тільки радянському впливу, а й, у значній мірі, контролеві Москви, який збільшився». Він картає їх, як поліційні держави, де, за винятком Чехословаччини, в бік якої Черчілль робить, зрештою, не дуже чемний уклін, не існує ніби ніякої «справжньої демократії». Він обрушується на польський уряд, обвинувачуючи його в тому, що «він прагне до величезних і несправедливих замахів на Німеччину», він кидає громи з приводу «всіх цих східних держав Європи» і проти тоталітарного контролю, який ніби встановлюється тут.
«Це не визволена Європа, заради створення якої ми боролися. Це також не Європа, яка містить основи тривкого миру», — вигукує Черчілль і тут таки попереджає, що «тепер війна може настигнути першу-ліпшу країну, хоч де б вона знаходилася, між сутінками і світанком». Єдину втіху Черчілль знаходить в Афінах. В уяві Черчілля прообраз «визволеної Європи» — це Греція, де під захистом англійських військ робить своє діло фашистсько-монархічна реакція, де грецькі хітоси — ці гітлерівські недобитки — безкарно розправляються з грецькими патріотами. Але як одна ластівка не робить весни, сама тільки «демократична» Греція не здатна відвернути черчіллівський гнів від усієї Східної Європи.
Як після першої світової війни, так і тепер, після другої світової війни, Черчілль уявляє себе рятівником Європи від комунізму, який ніби загрожує затопити якщо не весь світ, то, принаймні, всю Європу. І Черчілль готовий узяти на себе роль рятівника. В своїй промові у Фултонському коледжі він заявив: «Я відганяю від себе думку, що нова війна є неминучою, або, більше того, що нова війна нависла. Я кажу тепер про це тому, що я певний, що наше щастя знаходиться в наших власних руках і що ми спроможні врятувати майбутнє».
Черчілль і тут вірний собі — він каже не те, що думає. Насправді він старається вселити думку про неминучість нової війни. Більше того, він підбурює до цієї війни і саме до війни проти Радянського Союзу, коли зводить наклепи на СРСР, говорячи про те, що «Радянська Росія, хоче плодів війни і безмежного поширення своєї сили і своїх доктрин»; коли він вимагає «не вичікувати того, що трапиться» і «не заспокоюватися політикою примиренства», а діяти, не покладаючись «на незначну перевагу в силах і створюючи тим самим спокусу для проби сил», а стараючись всіляко збільшити свої сили.
Така є «загальна стратегічна концепція», яку Черчілль проголосив у своїй промові у Фултоні і, виходячи з якої, він і виклав свій новий план рятування людства від радянської «експансії». Цей план сам Черчілль назвав кульмінаційним пунктом того, що він висловив у своїй промові і що виявилося ні чим іншим, як планом створення англо-американського воєнного союзу, який вимагає за словами Черчілля, особливих відносин між Англією і Сполученими Штатами Америки.
Про ці відносини Черчілль сказав буквально таке:
«Британська асоціація вимагає не тільки ростучої дружби і взаєморозуміння між нашими двома широкими й спорідненими системами суспільства, а й збереження близьких відносин між нашими військовими радниками, проведення спільного вивчення можливих небезпек, однотипної зброї і навчального приладдя, а також обміну офіцерами і слухачами в коледжах. Це повинно супроводитися збереженням нинішніх умов, створених в інтересах взаємної безпеки, шляхом спільного використання всіх військово-морських і авіаційних баз, які належать обом сторонам в усьому світі».
Отже, Черчілль висуває пропозицію про створення англо-американського воєнного союзу. При цьому він відверто заявляє, що цей воєнний союз повинен бути спрямований проти СРСР, проти тієї держави, яка винесла на своїх плечах основний тягар боротьби і відіграла вирішальну роль у розгромі гітлерівської Німеччини. Але воєнний союз двох учасників коаліції проти третього означає ліквідацію коаліції трьох великих держав, яка склалася в ході другої світової війни.
Так одним помахом закреслює Черчілль усе те, що він проповідував як невідмінну істину під час війни. «Наша стара доктрина рівноваги сил, — продовжує Черчілль, — неслушна. Ми не можемо покладатися на незначну перевагу в силах». І він закликає до об'єднання «західних демократій» під гегемонією англо-американського воєнного союзу. На думку Черчілля, фронт «західних демократій» під англо-американським пануванням повинен бути протиставлений «східному комунізмові». Він відкрито проголошує політику сили, яка повинна здійснюватися англо-американським воєнним союзом. Кому ж не ясно, що все це на ділі означає ніщо інше, як ліквідацію організації Об'єднаних націй! Так і іншим помахом він розправляється з Організацією, завзятим оборонцем якої він подвизався.
Що це, як не цілковите зречення Черчілля від неодноразово проголошуваної у Деклараціях трьох держав мети — всемірно сприяти після розгрому Гітлера демократизації визволених європейських держав?
До чого ж вводяться пропозиції Черчілля? Створити англо-американський воєнний союз, який забезпечив би англо-американське панування в усьому світі, ліквідувати коаліцію трьох держав і за одним заходом організацією Об'єднаних націй, зробити панівним фактором у світовому розвиткові політику сили. Для повноти картини бракує відвертої формули про «санітарний кордон» проти СРСР.
Що й казати, широко розмахується Черчілль. Але чи вистачить силоньки? Плани Черчілля йдуть далеко, але вони явно не в злагоді з реальними можливостями і реальною обстановкою.
Він і сам розуміє, що в нього немає засобів для здійснення планів, породжених його бурхливою фантазією. І Черчілль судорожно хапається за фалди дядька Сама, сподіваючись, що англо-американський воєнний союз дасть змогу Британській імперії, хоч би в ролі молодшого партнера, продовжувати політику імперіалістичної експансії.
Промова Черчілля зустріла стриманий прийом і в США, і в Англії. Американська «Нью-Йорк геральд трібюн», коментуючи плани Черчілля, пише: «Ті, хто кричить про моральні хрестові походи проти Радянського Союзу, мусять тепер таки подумати про те, до чого такі походи повинні привести на практиці». «Чікаго сен» пише, що мета Черчілля «є хибною і криє в собі незліченні небезпеки». Член палати представників США Паттерсон заявив: «Великобританія протягом тисячі років проводила політику безперервного мілітаризму. Ми не хочемо безперешкодного мілітаризму з боку будьякої держави». Організація Об'єднаних націй, — додав Паттерсон, — функціонуватиме, не зважаючи на те, що Черчілль виступив з промовою, в якій твердив, що світ повернеться до старої боротьби. Сенатор Брюстер підкреслює що США «не можуть прийняти спадщину англійської колоніальної політики».
І в Англії різні громадські групи критично оцінюють промову Черчілля. Так, лондонська «Таймс» не рекомендує розраховувати на виключну допомогу з боку Америки і підкреслює першорядну вагу розв'язання питання про англо-радянські відносини. Лейбористський депутат Джозеф Рівс так відгукнувся про промову Черчілля: «Дуже добре, і це має бути ясно, що Черчілль говорив тільки від свого імені. Ідея англо-американського блоку проти Радянського Союзу ненависна масам робітничого класу нашої країни».
Дуже характерно, що Черчілль виступив із своїм планом не в Англії, а в Сполучених Штатах Америки. Очевидно, Черчілль добре пам'ятає, що його перша післявоєнна спроба спекуляції на «червоній небезпеці» під час парламентських виборів в Англії принесла йому жорстоку поразку. Провалившись політично в Англії, Черцілль вирішив пошукати щастя в США, очевидно, надіючись на підтримку певних американських кіл. Але відгуки американської громадської думки принесли йому нове розчарування. Черчілль не визнаний пророком не тільки у своїй вітчизні, а й за межами її.
Плани Черчілля — це старі пісні на новий лад. Його нові концепції приречені на такий же безнадійний провал, як і старі його концепції, над якими історія зло насміялася. Черчілль уперто тягне назад, але життя йде вперед. Черчілль явно переоцінює сили реакції і недооцінює впливу й могутності демократичних сил. Черчілль забуває, що волелюбні народи здобули за роки війни величезний політичний досвід і вміють відрізняти справжніх прихильників миру від імперіалістів, які під фальшивим флагом «оборони миру» створюють плани розв'язування нових імперіалістичних воєн. І ніякими фальшивими промовами про демократію і свободу завзятим реакціонерам, на зразок Черчілля та його американських друзів з табору ванденбергів, не вдасться затягти народи на шлях нових, підготовлюваних ними воєн.
(Передова «Правди» за 11 березня).
Вільна Україна
11.03.1946