З поезіями Шевченка познайомилися вперше в Галичині поети «Руської трійки» із Гребінчиного альманаху «Ластівка» в 1841 р. В листі до свого приятеля Михайла Козловського Шашкевич писав в 1842 році: «Рідні любезненькі! Несеться воздухами до нас, мої маленькі, шпарка Ластівка; ой, ластівка ж то, ластівка! Такої ще ніхто зроду не бачив»...
В «Ластівці» були надруковані такі речі Шевченка: «Вітре буйний», «Причинна», «На вічну пам'ять Котляревському» й перша глава «Гайдамаків» з заміткою: «Подарував нас торік Шевченко "Кобзарем", а тепер знов написав поему "Гайдамаки". Гарна штука, дуже гарна, така смачна, мовляв, як у спасівку та у жаркий день після обіда гарний кавун. — І їси і ще хочеться — і читаєш і не одірвешся. Оце вам для приміру з неї перва глава. А там дальше усе лучче й лучче. Штука, я вам кажу».
Другий член галицької «трійки» Яків Головацький приготовляв для альманаху на 1845 р. матеріал, який використав частково Іван Головацький в першій частині виданого у Відні «Вінка русинам на обжинки», де про Шевченка висловився ось як: «В стихах под прочими виникає Т. Шевченко (знаний із "Кобзаря"). В його "Вітре буйний", "Причинна", а особливу "На вічну пам'ять Котляревському" показується особливе глибоке чувство і дар прекрасного народного вислова і буйного ізображенія».
Крім «Ластівки» знав Головацький петербурзьку книжечку 1844 р. «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки. Две поэми на малоросийском язике, с картинкою Т.Г. Шевченко».
Третій член галицької «трійки» Іван Вагилевич редагував у 1848 р. «Дневник руський» і там надрукував «Замітки о руській літературі», де Шевченко названий «знакомитий поета».
Близький до галицької «трійки» Микола Устіянович у своїй промова у 1848 р. сказав, що, якщо хочемо «узброїтися в кріпость, послухаймо грімкого Шевченка».
Першу звістку про смерть Шевченка подали в Наддністрянщині польські газети. Львівський «Голос» подав 22 березня 1861 р. в №67 таку коротеньку замітку: «Дня 10 біжучого місяця помер у Петербурзі знаменитий малоруський поет і маляр Тарас Шевченко, зламаний трудами життя. Земляки задумують перенести його тіло в олов'яній труні на рідну українську землю. Тепер видав у Вільні Леонард Совінський переклад "Гайдамаків", одного з найкращих творів Шевченка, попереджений коротким життєписом автора».
27 березня 1861 р. в №15 подала єдина газета наддністрянських українців «Слово» клепсидру про «Смерть Шевченка». «Сумна вість шибнула понад ниви Малої Руси, вість о смерті Тараса Шевченка, найбільшого її віщуна, маляра і півця — соловія. — Дня 2 руського лютого умовкла навіки тая щироруськая грудь, що гарячою любов'ю обнімаючи всю Україну, наспівала їй тілько дум, протерпіла тілько тяжкого горя і лихої долі. Шевченко умер в Петербурзі, далеко від рідних степів України, за которою все згадував, куди висилав свої цвіт-діточки, проспівуючи їм в дорогу прощальную пісню:
«Думи мої, думи, квіти мої діти...»
31 липня «Слово» вміщує статтю «Похорони Тараса Шевченка», підписану літерою Б. Автор статті, Володимир Бернатович, студент медицини. Володимир Маркіянович Шашкевич згадував у 1867 р. про маленький гурток наддністрянської молоді, який зібрався з приводу приїзду Бернатовича, такими словами: «В тісній піддашній кімнаті прочитували ми твори великого нашого генія Шевченка, подоповнювані з манускриптів рукою покійника, і дивлячись на живого-живісінького українця, першого, котрого пізнали, ми слухали, задержуючи в пам'яті, кожне його словечко про Тараса, Київську громаду, та тамошні порядки, чудувалися красоті його мови і мужніли».
«З незвичайною радістю, — згадував історик літератури Олександр Барвінський про роздобування поезій Шевченка, — збирали ми розсипані по тодішніх виданнях напечатані його твори, бо "Кобзаря" петербурзького не довелось нам дістати і взагалі був він великою рідкістю. О цій недостачі порадила львівська "Громада". Товариш Данила Танячкевич (він ставився з великим пієтизмом до Шевченка — М. В.). Вихованець духовної семінарії Микола Михалевич, піднявся такої задачі, яку виконували свого часу перед винаходом печатання у великій частині невідомі по імені переписці всяких творів нашого письменства. Його рукою переписаного вельми чітким письмом "Кобзаря" Шевченкового дістала тернопільська "Громада" в дарі від старшої львівської посестри, і в тім превелика в той час заслуга Михалевича, що дав нам спроможність пізнати всі твори великого кобзаря України, наскільки вони були тоді зібрані і напечатані. Цей рукописний Шевченків "Кобзар" М. Михалевича був дорогоцінним скарбом громадської бібліотеки, а з нього почали ми всі переписувати для себе Тарасові твори на власність. Цей звичай ввійшов був тоді в життя, як думаю, не тільки в Тернополі (я й досі маю ще ці переписані твори Шевченка), але й по інших містах Галичини, бо у мене збереглася також частина рукописного "Кобзаря", писаного рукою покійного Ксенофонта Климковича. Переписування Шевченкових творів причинилося до того, що писці виучувалися Шевченкових творів напам'ять, а на громадських сходинах декламували ми головно Шевченкові твори».
У Львові вийшли 1867 р. «Поезії Тараса Шевченка. Том І». Другий том вийшов із 1867 на 1868 р., а як доповнення другого тому ще один випуск 1869 р.
Тільки тепер, після возз'єднання всіх українських земель в єдиній Радянській Україні народ одержав широку можливість ознайомитися з геніальними творами безсмертного Кобзаря.
[Вільна Україна, 10.03.1946]
10.03.1946