Місто чи місце — то не тільки те, що бачимо. Звуки — така ж частина буття, котра впливає на комфорт і атмосферу. Зібрати звуки простору докупи, аби осмислити його — одне з тих, чим займається саундартист і письменник Назарій Заноз. А що мешкає він у Теребовлі, то й об’єктом пізнання є рідні терени. Цей локалізований інтерес видався мені надзвичайно цікавим, то й вирішила поспілкуватися з Назарієм. Із ним міркуємо про звукову ідентичність, про те, як пізнання аудіоскладової впливає на розуміння територій, а також говоримо, як «ловити» звуки.
— Привіт, Назаре. Здається, твоє занурення в малі території через їхнє фотографування та писання про них, а ще захоплення електронною музикою, природно перетопилися у дослідження звукових ландшафтів. Розкажи, як то сталося. І чому саундскейпи?
— Думаю, ти дуже влучно сказала про «природність» мого приходу до саундскейпів, бо в дослідженні й сприйнятті простору мені наче бракувало чогось. Я час до часу намагався це компенсувати, створюючи мелодії, котрі мали би апелювати до Теребовлі, але в тому відчувалося щось штучне, нарочите, бо місто було лише в назві, але не відчувалося його в самій роботі. Бракувало якогось природного зв’язку. Тому, коли півтора року тому потрапив на воркшоп «Місто на слух» української саундартистки Анни Хвиль, то наче усвідомив, чого саме не вистачало для кращого розуміння простору — голосу самого міста. Себто можливости, аби простір говорив сам.
Щодо моєї любови до міського простору, то вона, як сама Теребовля, замішана лиш на четверть з архітектури, а на три четвертих — із природи прекрасних околиць. І наші ландшафти Галицького Поділля красивезні: ці постійні горби і долини, ці поля довкола Підгори, вихід каменю над віадуком між Теребовлею та Плебанівкою, яри Княжого лісу, Садиків і Кровінки. Часто все це пізнається під час неспішних виправ, тож можеш насолоджуватися простором в усіх його проявах. Маєш довкола себе його повноту, бо можеш розглядатися, відчувати, але й дослухатися та чути найтонші переливи: від пташиних трелів в лісі, смішного чмихання їжаків і до людських прирікань, що долинають з вершин та низин, й ширяться на сотні метрів, заповнюючи порожнини ландшафту. Себто, все це звучить, а тому так і проситься, аби переносити звукові ландшафти з площини природної в площину мистецьку, перекодовувати й колажувати, аби уявлення інших людей про Теребовлю так само ставало об’ємнішим.
— Розповідаючи про композицію, створену під час резиденції “ІЗОЛЯЦІЇ” в Соледарі, ти сказав, що саундскейп для тебе — спроба осмислити простір та по-іншому подивитися на місця та міста”. Отже, як на сприйняття міста/місця вплинуло занурення у його звуки?
— Знаєш, із Соледаром випала така штука, що я оточив його для себе стіною звуків. Звів довкола нього мури, крізь котрі сам не поліз продиратися, бо мої зацікавлення розташувалися на околицях. Тому я наче відгородився від Соледара й почув трохи місто в останні дні, коли вже презентував проєкт і коли мав їхати. Тому Соледар для мене замішаний зі звуків степу, ареал котрого звужується, розсільного джерела, гудіння шахт і репетицій в будинку культури. І такий набір мені чомусь дуже імпонує. Либонь, багатством, бо тут і природне, і техногенне, і мистецьке сплелися до купи. І що саме середмістя зосталося поза увагою, то якраз теж добре, бо так є бажання повернутися колись і дослідити ще й його.
— Власне добірка звуків залежить від того, як то бачить/чує автор. Але, можливо, почуті звуки вплинули на тебе, розширили горизонти. Можливо, з’явилися звуки, котрих раніше не помічав.
— Під час однієї з виправ над ставом на околицях міста, почув дуже дивний гул. Такий короткий, високий. Я навіть вставив його в саундскейп, але треба добряче дослухатися, аби там його вирізнити. Ми міркували, що воно таке. Припустили, що це, можливо, звук електромережі, але цікавіше, коли загадка зостається нерозгаданою.
— Я добре знаю, як то ходити й фотографувати місто й околиці. І зовсім не уявляю, як то ходити й записувати на диктофон звуки. Хоча, думаю, схожості є — треба обрати основний об’єкт і те, що працюватиме на його розкриття, за тіні та світло можуть правити сезонні звуки. Але розкажи — як то ходити й шукати звуки, а відтак складати їх та обробляти.
— То все дуже залежить від обставин: місця, часу, компанії, настрою, погоди, знайомства з локацією etc. Але, як і в будь-якій роботі з простором, можна по-різному підходити до неї. Мені найбільше імпонує, коли не я знаходжу звуки, а радше вони мене. Коли фланеруєш містом, випадково натикаючись на щось. Коли не йдеш із готовим задумом і дошукуєшся звуків, аби нанизати їх один на одного, бо вони тоді ховаються, як звір від мисливця, затаївши подих, сидять по закамарках. Тому цікавіше, коли маєш хаос підібраного й розрізненого матеріалу, з якого невдовзі щось починає вирисовуватися.
Так само по-різному буває з компонуванням та обробкою. Помітив, що коли гірше знаю простір і маю на його пізнання менше часу, то більшою є ймовірність, що зі звуків складеться ритмічна композиція, бо вловлювати ритм простору, його основний біт, легше. А щоб створити повноцінний звуковий ландшафт, треба довше бути із простором й сильніше заглибитися в його життя, намагатися поєднатися з ним, вловити хвилю. Спробувати злитися з ним воєдино.
— Як думаєш, малі міста мають переваги перед великими, коли говоримо про звукові ландшафти?
— У малих містах легше виділяти окремі звуки, фокусуватися на них, бо невеликі території ще не дуже переобтяжені шумовим забрудненням. Хоча це теж умовно, зважаючи на те, що середмістям Теребовлі проходить траса міжнародного значення. Проте все-таки компактність дозволяє охопити плюс-мінус все місто, а в мегаполісах, найвірогідніше, доведеться сконцентруватися на одному районі, точці чи локації, бо інакше звучання вийде надто перенасиченим, що врешті зіллється в суцільний шум.
Але ось те враження зрозумілости простору малого міста створює ілюзію, ніби можна все охопити і все тут постійне, через те наче немає потреби прагнути пізнати його глибше і довше.
— Що, власне, формує звучання великого міста, а що — маленького? Є універсальні мітки, котрі вказують на масштаб населеного пункту?
— Тут знову можна говорити про шум і насиченість простору. З одного боку, в мегаполісі багато білих плям, складених всуціль із шуму, зокрема магістралі, тому транспорт в них часто формує тло. З іншого — значно більше розмаїття локацій, що притягують людність: культурних атракцій та мистецьких інституцій, пішохідних вулиць, пам’яток чи місць тусівок. Для мене одним із орієнтирів великого міста є вуличні музиканти. Аж ніяк не фанат цього, бо репертуар їхній здебільшого складається з набору юного бунтаря з Підмосков’я зі всілякими «аріями» та іншими «агатами крісті». В малому місті на щось подібне можна натрапити радше на якомусь шкільному концерті чи в лісі біля ватри. Натомість в невеликих локаціях сильніше відчувається вплив природи: навіть, якщо стояти біля якого заводу чи шахти, то в їхнє звучання неодмінно вплітатиметься гавкіт собак, півнячі співи чи шурхіт ялин. Природне намагається перетягнути на себе увагу, мабуть, кричить про щось важливе та наболіле, але люди розучилися розуміти мову природу.
— До речі, як звуки впливають на ідентичність міста?
— Думаю, посилюють там, де звук грає важливу роль, як-то із гудком заводу, особливо в мономістах, шумом моря в курортних (хоча тут питання ще, що домінує в тому просторі — море чи музика з прибережних кнайп?) чи бою годинника на ратуші в історичних. Але для того має бути вже якась виразна ідентичність, для котрої звук є додатковим каналом поширення власної влади над містом та його мешканцями.
Проте видається, що більшість людей не приділяє уваги звукам міста. Люди все частіше ходять в навушниках, вимикаючи музику чи подкасти в них лиш для розмов, і то не завше. Тому для багатьох звук самого міста є просто тлом, а частина намагається відгородитися від нього, сприймаючи все за шум.
— Ось ти би міг впізнати Теребовлю на слух? І коли так, на які знаки орієнтувався?
— Це залежить. Якщо мені увімкнути ґелґотання індика, то я не зможу визначити, звідки він. Як і не певен, що зможу відрізнити церковні дзвони церкви в Садиках від дзвонів храму в Борщеві. Але якщо йтиметься про якийсь довший відрізок, особливо, якщо це запис середмістя, того, що ми називаємо Колом, то там є точки, котрі слугують підказками. Наприклад, музика з магазинів, звуки служб у храмах, насиченість трафіку, його швидкість, стукіт ходової об брук, пішохідні переходи, голоси валютників. Такі речі можуть врізатися в пам'ять і видобуватися в миті, коли сам цього не очікуєш.
Розмовляла Анна Золотнюк.
Фото: Михайло Кулішов.
08.03.2021