Листування Богдана Хмельницького.

Постать Богдана Хмельницького — видатного державного діяча свого часу, займає визначне місце в історії українського народу. Історична доля України, її приєднання до Росії — нерозривно зв'язані з Іменем Богдана Хмельницького. Це він в суворі роки, коли стояло питання життя чи смерті України, волі українського народу чи його уярмлення — знайшов єдиний рятівний шлях — об'єднатися з великою Росією, укласти дружбу з могутнім братом — російським народом. Великі історичні бурі і потрясіння були перевіркою правильності обраного Хмельницьким шляху. На багатьох прикладах ми переконалися у великій мудрості і далекозорості Хмельницького, переконалися, що він знайшов правильний шлях. Ми свідки великого торжества дружби українського народу з народом російським, основи якої були закладені талановитим українським гетьманом у XVII сторіччі.

Цілком зрозуміло, що все, що зв'язане з іменем Богдана Хмельницького, всі документи, які в будь-якій мірі малюють його образ, цікавить нас.

Львівський відділ інституту історії України Академії наук УРСР готує повне видання листів і інших документів Богдана Хмельницького. Архівна спадщина славного гетьмана доволі велика: до нашого часу збереглося більш 400 документів з його підписом та ще стільки маємо вісток про запропащені для нас гетьманські листи, універсали, накази, інструкції та ін. Це немалий архів, коли рахувати, що вже минають три сторіччя від часу, коли ці справи писалися, а у міжчасі над Україною пройшли грізні бурі і катастрофи, що знищили багато цінностей. До тепер ці давні документи не були разом в одне зібрані. Їх публіковано у різних збірках історичних матеріалів, наукових журналах, принагідних виданнях, так що навіть спеціалістові важко їх відшукати, а для широкої громадськості вони були цілком недоступні. А вони своїм змістом заслуговують на те, щоб їх популяризувати — це ж документи великого діяча що провадив український народ у його героїчній визвольній боротьбі проти шляхетської Польщі, та здійснив історичний акт — приєднання України до Росії.

Листування Хмельницького звертає увагу своєю літературною формою. Мова Хмельницького — це мова українського барокко, барвиста і розливиста, з довгими реченнями, вишуканими висловами. Але основа її суто народна; часто трапляються такі фрази як «шию зламати», «виручку давати», «смерть взяла», «чим боржій» і ін. Для мовознавців може бути інтересне те, що місцями пробивається окремий говір: Хмельницький залюбки пише «поклун», «оттуль», «свуй», «Самуйло», «в прудкум часі».

Він милується також у народних приповідках: «при сухих дровах і сирим дісталося», «котрі яму під нами виконали, самі в неї обвалилися», «військо велике — не одної матки дітки», «з великим паном — просити трудно, воювати не рівно », «кожна птичка гніздо своє, як може, обороняє». Але ця народна мова закована в літературні, шкільні, чи схоластичні форми; знати на ній начитання у старослов'янському письменстві, деякі польські фрази, пізніше також вплив російської канцелярської фразеології.

Стиль гетьмана вироблений, розмашистий. Як він починає з'ясовувати яку справу, спід його пера пливуть речення за реченнями, широкі, переконливі, сильні; здається, перо не встигає за думкою, фрази залишаються незакінчені, він шукає сильніших висловів, щоб врешті кількома кріпкими ударами закінчити довгого листа. Хмельницький довго писарював у запорозькому війську і добув собі неабияку канцелярсько-письменницьку практику. До кожного адресата він умів добрати відповідний тон і вислів. До своїх товаришів, полковників, писав просто, по-військовому: «Багато з ваших сторін вістей недобрих писано, і все вони не від кого ідуть, тільки від тебе одного! Значно, що ще військових справ не знаєш! І нині до вас вісті дійшли недобрі, що в Любечі зібралася сила свавільних людей. Конечно наказую тобі, по приятельськи, щоб ти старих привідців переймав і до Києва відіслав... А коли того пильнувати не будеш, — то ти і сам одної кари з ними варт будеш!»

Листування освітлює класове становище і соціальні погляди Хмельницького. Він був заможний господар-козак, сам пише, що по батькові мав хутір, а в ньому «чотири ставки рибні і млини, ниви, закопи, сіножаті», і на гумні чотириста кіп хліба, ще з кількох років нагромаджені. Він гордий тим, що належить до запорозького війська, мило згадує часи, коли «козаки морем і землею і шаблею з праці своєї виживлення мали», виславляє запорозькі «вольності криваво заслужені». Радо бачить при своєму боці козацьких старшин, забезпечує їм їх давні хутори, «слободи», млини і села та нагороджує їх заслуги новими землями. Цінує хоробрих вояків і закликає їх до запорозького війська: «Не будете вашмость голодні і нагі, ані піші, і справді будете вашмость з нас задоволені і з товариства нашого».

До польських магнатів Хмельницький ставився з глибокою ненавистю. «Багато їх є королями в землі нашій — тому земля тепер опустошіла». «Ці панове всього злого є причиною, своїм лакомством і завзятістю мало не всю землю зруйнували». Князь Єремія Вишневецький «не по-рицарськи над народом нашим християнським, невинними душами, нелюдське тиранство і жорстокість починив, не тільки невинних християн, але і духівників наших на палю вбивати казав».

У боротьбі з магнатами Хмельницький уважав селянство природним союзником козацтва. Він писав до польських панів: «Перше ви нас, старшину запорозького війська, обманули дарунками, щоб ми відлучилися від черні, (селянства), і ми на ваше слово це вчинили; але тепер ми в одній купі і мабуть бог не поможе вам більше їздити на нас».

Він остерігав панів, щоб не карали селян, що брали участь у повстанні: «Жадаємо, щоб вашмость ані до своїх підданих, ані до грецької (православної) релігії жадної злості не думали, але саме у мирі і ласці своїй їх зберігали; а коли б ще який упертий і злосливий поважився розливати кров нашу християнську, або мордувати убогих людей, — то він приведе річ посполиту до ще більшої погибелі!»

Присилуваний обставинами, Хмельницький деколи мирився з шляхетською Польщею, але ніколи не міг добитися правдивого і щирого миру. «Ляхи до нас присилають, миру просячи, але ми їм до кінця не віримо, як людям хитрим, бо вони нас не раз так миром і приязню обманили». «Ляхи хитрі і неправдиві у слові, до нас з миром присилають, а там військо збирають на нас, декілька міст вирубали, попів і черців беруть і рубають та різні муки, як Ірод, чинять».

Хмельницький всі свої сили і намагання повертав на те, щоб визволити український народ спід шляхетсько-панського ярма: «Бажаємо, щоб цього року ті неприятелі ляхи всі пропали, щоб більше крові християнської не проливали і церков божих не руйнували!»

Особливо інтересні листи Хмельницького до росіян. Це майже третина всього листування гетьмана. Хмельницький листувався з царем Олексієм Михайловичем, царськими «ближніми» боярами, московським патріархом, прикордонними воєводами та різними представниками російської влади і громадськості, зараз після перших перемог над польською шляхтою, після славних боїв на Жовтій Воді і під Корсунем, він вислав до царя Олексія першого свого листа. «Найясніший, вельможний і преславний царю московський, а нам велце милостивий пане і добродію!» — такими простими словами починався цей лист, немов би гетьман писав до якого сотника чи полковника: ця незвичайна титулятура певне зачудувала придворних бояр, що привикли до довгих привітальних фраз. Такий же простий і щирий був зміст листа: «Радісно прийшло нам твою царську вельможність відомим учинити про повожения віри нашої старожитної гречеської, за которую з давніх часів і за вольності свої, криваво заслужені, помираємо і до тих час од безбожних агарян покою не маємо. Творець і збавитель наш Ісус Христос, ужаловавшися кривд убогих людей і кривавих сліз сиріт бідних ласкою і милосердям своїм святим оглянувшися на нас рятувати нас рачив. Котрую яму під нами були викопали, самі в неї обвалилися, що два війська з великими таборами поміг нам господь бог оснувати і трьох гетьманів живцем взяти, разом з їх сенаторами...»

Вже в цьому першому листі Хмельницький підіймав великий план — приєднати Україну до Росії.

До цієї справи Хмельницький вертався безнастанно у листуванні з російськими боярами та самим царем. «Як здавна предки наші, військо запорозьке, цареві його милості всяку доброзичливість виявляли — і ми на тому стоїмо». Щоб в. цар. вел. був над нами государем і царем православним, а не іновірці», Хмельницький ставив перед російським урядом плани спільного виступу проти Польщі, щоб об'єднаними силами розбити ненависну владу магнатів.

І врешті в Переяславі в січні 1654 року він осягнув намірену мету: Україна увійшла в тісний зв'язок з Росією. Союзники спільно повели війну проти шляхетської Польщі. Розгорнулося широке листування про військові справи, стратегічні плани, закордонні відносини, спільну політику.

«А що твоє цар. вел. вволив на ворога свого, польського короля вийти сам з превеликим військом, з підданими царевичами грузинськими і сибірськими, з боярами і воєводами, з многими ратними людьми, — ми дуже цим радуємося, і з військом запорозьким рушили на того ж ворога».

Коли ж поляки заявили охоту до переговорів, Хмельницький остерігав російський уряд проти їх зради: «З лядських сторін приходить багато православних через великі обиди, які вони приймають від неприятелів в. цар. вел. і наших, і розповідають, що ляхи далі заводяться проти нас, на віру і церкву православну, продовжуючи свої давніші нечестиві замисли. Розіслали багато єзуїтів і ксьондзів своїх по всіх країнах римської віри, до королів і князів: шукають у них помочі проти нас, а нас і віру православну і церкву обіцяють внкорінити».

Гетьман просив царя, щоб він обороняв православний народ, «його в неприятельські руки не віддавав, а під своєю великою і кріпкою рукою держав». Коли ж польські пани погодилися обрати Олексія Михайловича польським королем, Хмельницький писав знову: «Остерігаємо перед неправдами і хитрощами лядськими — вони цього договору ніколи не дотримають. Так, як давніше не схотіли дати повного задоволення за людей обвинувачених в безчестю в. цар. величества. Особливо показується явна неправда лядська, що вони здавна воюють на віру православну і ніколи їй зичливими бути не можуть. Тепер же той договір на те вони заключили, щоб трохи передихнути і договоритися з султаном турецьким, татарами і іншими державами і знову воювати з в. цар. вел.».

Таким способом політика України і Росії починала іти новим шляхом, який обидві сторони будували спільно.

Особливо сердечно ставився Хмельницький до росіян, що приїздили на Україну, перебували тут довгий час і з якими він міг ближче познайомитися. У своїх листах гетьман вітає їх за запорозьким звичаєм: «Доброго здоровля і щасливого повоження од господа бога вічне зичимо». Воєводу Василя Борисовича Шереметьєва, що прийшов на Україну з допоміжними російськими полками, Хмельницький постійно називає приятелем, другом і братом.

Листування Богдана Хмельницького незвичайно різнорідне, багате на факти, барвне своєю зверхньою формою. Десятиріччя 1648–1657, яке воно обіймає, — це поворотний період в розвитку українського народу, коли ламалися старі форми життя і творилися нові. Це був час великих економічно-соціальних потрясінь, жорстокої боротьби, невдач і тріумфів. Всі ті переживання народних мас відбиваються у листах Богдана Хмельницького, — одного з тих видатних людей, що зрозуміли умови своєї епохи.

[Вільна Україна, 04.03.1946]