Нові дні, 07.01.1946
1
Коли, Господнім гнівом вщерть налита,
Перекипала чаша, яку мав
Пролити ангел кари, наказав
Бог Ноєві ковчега спорудити,
Дощі нещадні день і ніч неситий
Поїли глиб. Круг сонця пригасав.
Все скрізь було — як рівний, плаский став,
І щезли гори, хвилями розмиті.
А корабель у тріскоті гримниць
Спокійно плив, зберігши від негоди
В осмоленім нутрі звірів і птиць,
Що мали, стрівши в дні нової вроди
Відродження благословення мить,
Життям безсмертним землю запліднить.
2
Так ми над мертвими просторами років
Пливем. Затоплені міста під нами
Із замками, воротами, церквами,
Багряний вечір їхній догорів.
А незнищенна спадщина віків
Під мертвими, шкляними небесами
Кудись пливе порожніми морями
В ковчезі, гнанім подувом вітрів,
В якім ми бережем скарби забуті
І крізь добу страшних, великих кар
Ми несемо нещадкам вічний дар.
Дар невмирущої краси: всі чуті
І нами бачені дива століть,
Щоб людську думку вдруге запліднить.
Грудень, 1945
[Нові дні, 07.01.1946]
07.01.1946