Мистецтво останніх слів

Історикиня Тетяна Федорів фокусується на історії єврейської громади Збаража. Один із інструментів, котрим вона послуговується — епітафії. Панна Тетяна — авторка дослідження «Нариси до історії євреїв Збаража. «Новий» єврейський цвинтар міста». Торік пройшла наукове стажування в Інституті юдаїки Яґеллонського університету (Краків), де сфокусувалася на вивченні єврейської культури та епіграфіки.

 

Тетяна Федорів, авторка дослідження «Нариси до історії євреїв Збаража. «Новий» єврейський цвинтар міста». 

 

— Як стажування вплинуло на концептуалізацію дослідження?

 

— Перш за все, зрозуміла, що обрала правильний шлях. Переконалася, що варто продовжувати працювати з єврейськими цвинтарями як із джерелом, як із пам’яткою, аби у такий спосіб відкривати історію єврейської громади Збаража чи навіть регіону.

 

— Під час навчання у вас була нагода працювати з архівними документами. Які факти ви з’ясували?

 

— Мені вдалося відшукати документальну згадку 1744 року про старий єврейський цвинтар Збаража. Для мене це дуже важливо, бо від нього не залишилося й сліду, а тому відомостей не так багато.

 

Також цікаві дані знайшла в Архіві провінції отців бернардинів у Кракові. Судячи з розрахункових документів, чимало робіт при костелі святого Антонія у Збаражі у 60-х роках ХІХ століття виконували єврейські майстри. Бернардини також купували у євреїв будівельні матеріали.  

 

— Чому ви вирішили зосередитися на вивченні епітафії?

 

— Епітафія у вузькому значенні — це намогильний напис. Але у ширшому розумінні це дуже важливе історичне джерело. В епітафії зазвичай вихваляють того, хто похований. Вказують риси характеру, добрі вчинки, ставлення до ближнього.

 

З іншого боку, у надгробних написах є чимало фактичної інформації. Зокрема, це ім’я покійного/ої, ім’я його чи її батька, ім’я чоловіка, якщо йдеться про заміжню жінку, дата смерті, рідше — народження, кількість прожитих років, деколи вказуються прізвище, а також трапляється, що зазначено місце народження.

 

Вивчаючи епітафію, можемо отримати ряд фактичних даних про конкретну людину. Тому дослідження епітафій — це робота з історичним джерелом. Поєднання їх з іншими архівними матеріалами, дає більш-менш цілісну картину, як про людину, так і громаду.

 

— Здається, найбільш прикметна ознака написів на мацевах та, що вони укладені за стандартною схемою.

 

— Так, найчастіше, єврейська епітафія має досить чітку структуровану схему. Вона складається з початкової формули, з похвали покійному, з його імені, дати смерті та кінцевої формули. Побудова написів за схемою дещо спрощує роботу, бо можна швидко зорієнтуватися та знайти потрібну інформацію. Хоча часто буває, що елементи змінювали послідовність, до прикладу, дату смерті іноді вказували на самому початку.

 

Що ж стосується зворотів, які вихваляють померлого, то вони теж часто досить типові та глибоко вкорінені у біблійні тексти й вписують покійного у контекст єврейської історії. До прикладу, для характеристики чоловіків використовують такі цитати як: «Чоловік невинний та праведний» з книги Йова 1:8; «Праведність чинить» з книги Псалмів Давидових 14(15):2. А для жінок: «Хто жінку чеснотну знайде?» з книги Приповістей Соломонових 31:10; «Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного» з цієї ж книги 31:20.

 

— Часто трапляється відхід від звичного сценарію епітафії?

 

— Якщо говорити про структуру тексту, то не йдеться про відхід від традиції. Хіба додаються елементи, котрі доповнюють основні частини. От, як ламентація, що виражає сум, нарікання через втрату близької людини. Зазвичай для неї використовують фрази: «залишив у смутку», «у скорботі уся родина…».

 

— Які стилістичні особливості написів?

 

— Відповім на прикладі єврейського кладовища у Збаражі, з яким працюю найчастіше. Зміну видно, коли порівняти надгробні написи початку XX століття із написами 30-х років XX століття. У написах на надгробках чоловіків початку минулого століття найчастіше перед іменем скорочено писали «наш вчитель, пан» (моhарар). Якщо ж говорити про епітафії 30-х років, то перед іменем покійника вказують, теж скорочено, «пан» (реб).

 

— Про що свідчать такі зміни?

 

— На мою думку, вони свідчать про певне спрощення текстів. Варто додати, що на більш пізніх мацевах можемо побачити двомовні написи — івритом і німецькою або польською. Однак, якщо порівнювати їх з епітафією івритом, то вони дуже лаконічні. Зазвичай, це тільки ім’я, прізвище та роки життя. Але напис «іншою» мовою часто дуже допомагає і дає нагоду доповнити ті дані, яких, наприклад, немає у тексті івритом. Особливо це стосується прізвища й року народження.

 

— Прочитала у вашій статті, що «Епітафії… є інформативним джерелом єврейського фольклору та семітської філології». Хотілося б дізнатись про фольклорну складову більше.

 

— Цю фразу я відшукала у статті Ігоря Муратова. Можу припустити, що власне сама епітафія і є частиною єврейського фольклору.

 

Також його частиною є віршовані надгробні написи, але це вже інша форма епітафії. У таких текстах висловлена скорбота за близьким, вони глибоко вкорінені у біблійну традицію. Для мене тлумачення віршованих епітафій досі надскладне завдання. Бо йдеться не лише про дослівний переклад, а й збереження ліричності.

 

— Мене найбільше зворушує метафорична мова епітафій. Надто ж порівняння жінок із квітами. Розкажіть про традиційні метафори у написах.

 

— Так, надгробні написи мацев дуже багаті на метафори. Якщо йдеться про молодих людей, то характерні приклади: «утіха для батьків», «зірваний у розквіті років», «квітка, передчасно зірвана» (до речі, слово «квітка» в івриті чоловічого роду, тому часто трапляється в епітафіях на могилах юнаків), «троянда мила», «зірваний навесні життя».

 

Про особливу роль жінки у єврейській родині говорять приклади: «насолоджувалась турботою про свій дім», «оздоба свого чоловіка» або «вінець свого чоловіка», «господиня дому».

 

В епітафіях чоловіків є звороти: «старий та насичений днями», що значить — чоловік помер, коли йому було за 70 років; «насолоджувався працею своїх рук (долонь)» — свідчення того, що чоловік був ремісником.

 

— Існували певні взірцеві формули епітафій, чи кожну писали під конкретну людину?

 

— Судячи зі всього, думаю, були певні зразки, на які орієнтувалися майстри.

 

Однак, на «новому» єврейському кладовищі Збаража є епітафії, написані під конкретну людину. І доказом цього є акроніми, чітко помітні у віршованих епітафіях. Перша літера кожного рядка формує ім’я померлого, або ім’я померлого та ім’я його батька, або ж ім’я та прізвище. У нас є п’ять таких чоловічих надгробків та один — жіночий.  

 

— Які соціальні деталі прописані на мацевах?

 

— Цивільний стан покійника чи покійної, тобто одружені чи неодружені, заняття чи обов’язки (зокрема, вдалося дізнатися, що на нашому кладовищі поховані три ритуальні різники-шохети та один пекар). Не так багато, але є відомості про місця народження (крім декількох довколишніх сіл, маємо людей із Золочева та Мінська).

 

У нас збереглося лише близько 175 надгробків, а тому даних не так багато, як, можливо, хотілося б. Але все ж таки — деталей чимало.

 

— До речі, кому адресовані епітафії?

 

— Померлому. Всім змістом, метафорами вони звертаються до його/її особи. Це вираз пошани, а також — болю від втрати близької людини.

 

Розмовляла Анна Золотнюк.

 

Фото: Святослав Черній.

 

Світлини зі Збаразького цвинтаря Тетяни Федорів.

27.01.2021