Я хотів би, – каже вчитель, коли скидає маску і підносить до уст пиво, – робити так, як ти кажеш, Реверте: жити в Іспанії, наче англієць у Марокко. Присягаюсь, що намагаюся так робити кожного дня, – додає він, – але мені не вдається. Надто мені болить, як і тобі, і біль просочується крізь щілини кіраси. Я гризуся моїми дітьми, зрозумій. Знаю, що це не їхня вина, хоча скоро вони також будуть винні у своїх нікчемних та убогих життях. Зрештою, як ти сам кажеш, кожен закінчує так, як на це заслуговує, хоча є інші, які такими зробилися. Вони врешті навіть мають таке обличчя і зовнішній вигляд, що їм відповідає.
Я втомився боротися, розумієш? Нова освітня реформа – це останній удар ножем, який валить бика з ніг. Це вже верх псевдопедагогічного цинізму і пустого словоблуддя тієї самої ідеологічної команди, що виригнула закон про загальну організацію освітньої системи [впроваджений урядом Іспанської соціалістичної робітничої партії у 1990 р., – Z] і розпочала демонтаж освіти в Іспанії. Універсальними – кажуть ці сучі діти. Знання мають бути універсальними. Звісно, класична культура таки присутня – чи буцімто присутня; але вона розмазана по довгому списку предметів з вибору, породженому промежиною відповідних управлінь. Ти лише глянь, хто ними керує.
Послухай, що я тобі скажу. У моєму центрі 1200 учнів, і жоден з них не вивчає грецької мови. Вони неписьменні sensu stricto. Що стосується латинської, то її вчать 25 учнів у старших класах і 40 в обов'язковій школі. В моєму місті, столиці автономії, вже дванадцять років не проводиться конкурс на заміщення вакантних посад учителів латини чи греки, а тим з нас, хто залишається на посту, вже перевалило за п’ятдесят. У міру того, як ми виходимо на пенсію, наші посади не заміщаються. Народ, який дав Риму трьох імператорів, породив Сенеку, Лукана, Марціала, Квінтиліана та Ісидора Севільського, легковажить латинською мовою, аж це загрожує його наступності. На батьківщині, яка породила Толедську школу перекладачів і допомогла поширити культурною Європою тексти, які прийшли з Александрії, грецька мова вмирає. Дуже скоро у цій отупілій Іспанії ніхто вже не розрізнить вергіліївських відголосів у Сервантеса, відбитків Горація у Манріке чи Неруди або класичних орієнтирів, які через інстинкт та освіту у самогубний спосіб досі використовують деякі письменники у своїх творах. Як ти сам згадав і написав – nox atra cava circumvolat umbra [нас оповила пелена чорної ночі (лат.), – Z]. У нас за спиною палає Троя, а ми навіть не знаємо, що це означає.
Замов мені ще одне пиво, будь ласка, бо в мене пересохли вуста і душа. Я викладаю вже тридцять років – і з гіркотою пересвідчуюсь, що помилився ілюзіями та ремеслом. Моїм учням до одного місця, ким були Овідій, Гомер і Софокл. І я їх не виню. Допоки не прийде час і їм стати катами, вони є лише жертвами. Ми вкрали в них освіту. І що найгірше – ми вкрали в них навіть потребу її мати. Відчуття туги за нею.
Послухай: у моїй школі учень випускного класу – колишній слухач курсу доуніверситетської підготовки – сказав, що “Дон Кіхота” привів на світ дон Хуан Мануель, а інший на екзамені стверджував, що Хорхе Манріке є автором Сервантеса. Минулого навчального року через юридичну вимогу цих лайногогів, які нами керують, ми мусили дати атестат хлопчиську, який зробив сімдесят сім (!) граматичних помилок в одній лише екзаменаційній роботі. Тиждень тому вчитель образотворчого мистецтва сказав, що перед тим, як почати вивчати готику, вони подивляться зображення Клунійського абатства – й один з учнів здивувався, що Джордж Клуні настільки знаменитий, аж йому присвячують церкви. Проте спитайте їх про Чочіту, Кіко, Йоні чи будь-кого із засранок чи засранців з “Острова фелацій” чи “Врятуй мене, Батат” [телевізійні програми, які часто називають телепомиями, – Z], і вони в деталях розкажуть вам їхні біографії.
Я є лівим, друже мій. Дуже лівим, і ти це знаєш. Але цьому вже не зарадиш, до кого б ти себе не зараховував. Невігласами є що ті, що ті. А крім того – зарозумілими і без комплексів. У культурній тканині стався незворотний некроз. На нашу школу нещодавно двічі погрожували подати скаргу: один батько звинуватив нас у тому, що ми показували його синові порнографію, кажучи, що це сатир, а інший – що ми спонукаємо до зоофілії, розказуючи дітям про викрадення Європи. І коли ми, вчителі класичних мов, у листах чи твітах нарікаємо на існуючу ситуацію, знаходяться псевдопрогресистські ідіоти, які з купою граматичних помилок пишуть нам у відповідь, що грецька мова – це марна трата часу, а латинська – це для священників і заможної еліти, і нехай лишаються мертвими.
Тож скажи мені, як це робиться, Реверте. Благаю, розкажи мені, як стати англійцем у Марокко, і присягаюсь – я запишуся на твій курс. Куплю в тебе рецепт. Скажи мені, як добитися, щоб не боліло так, як болить. Як почуватися чужим, байдужим до такого спустошення, такої тупості і такої ганьби.
Arturo Pérez-Reverte
El profesor vencido
XL Semanal, 19. 12.2020
Зреферувала Галина Грабовська
05.01.2021