17 грудня відбулося офіційне відкриття передвиставкового проєкту «Лабораторія дитинства» у Музеї Міста, що на площі Ринок, 1. Лабораторія має на меті дослідити феноменологію міського дитинства, зібравши дитячі артефакти, уявлення про місто та спогади львів’ян про цей період свого життя. То чому ж тема дитячого, що присутнє в місті, є важливою, які питання команда проєкту ставить і на які намагатиметься знайти відповіді?
Спершу про нову культурну інституцію. Щойно відкритий Музей Міста дещо відрізняється від інших львівських музеїв. Це не музей історії чи етнографії, не музей мистецтва, а тим паче не галерея. МуМі є простором змінних експозицій і покликаний розповідати про те, як простір міста пов’язаний з людьми, які в ньому живуть. Це водночас і середовище для спілкування та дискусій про багатошаровість сенсів міста, про міську культуру, семіотику і семантику, про спадок міста.
Відкрити музей яко простір дослідження, ба більше – простір «рукотворний», бо ж перша виставка буде сформована самими відвідувачами, з їхніх дитячих спогадів та предметів дитинства, – чималий виклик. Це вимагає добре вибудованої концепції, навколо якої визріватимуть проєкти, згодом втілені у просторі.
Перший проєкт «Лабораторія дитинства», над котрим працювала чимала команда, згідно з концепцією Музею, говорить про дитинство як час, коли формуються наші стосунки з цим топосом, час дослідження його простору і формування уявлень про нього через повсякденні повторювані й атипові дії, скажімо прогулянки у дозволених чи заборонених місцях. Музеєві ідеться про дітей віком 8-14 років, бо це період дорослішання, час, коли діти самостійно починають виходити за межі звичних, підконтрольних батькам просторів. Які можливості Попередня кураторська оцінка теми виставки показала, що діти саме цього віку є певним чином виключені з міського простору.
Проте завданням Лабораторії є не лише зробити голос дитинства чутним, але й підняти доволі важливі для спільного обмірковування питання. Приміром, як цей дитячий досвід пізнання міста, який Лабораторія хоче впіймати, впливає на нас, дорослих?
Яким чином зробити простір міста більш дружнім до дітей у віці активного пізнання? Як допомогти дитині методом гри і за відсутності заборон розширювати межі сприйняття міста і формувати цілісний стосунок до нього?
Тема дитячого є доволі новою та нагальною для львівських урбаністичних досліджень. Нам важливо розуміти, що дитинство певною мірою детермінує наше доросле сприйняття місця і життя в ньому. Ба більше, доступність міста для дитячого пізнання є чималим показником якості життя у місті. А сформовані під час дослідження дитиною простору уявлення стають компонентом символічного капіталу міста, тому є важливими для різного роду мисленнєвих колективів міста, і для самих його мешканців.
Лабораторія містить найрізноманітніші методи, як розповісти про своє дитинство у місті: це і гра-конструктор, яка знайомить з базовими підходами містопланування та містоуявляння, і сканер для оцифрування дитячих фото у місті, і pop-up музей, у який заохочують приносити збережені предмети дитинства, власні «скарби» та «трофеї», і мапування звичних дитячих доріг, небезпечних та заборонених місць тощо.
Працівники музею заохочують ділитися спогадами: розповісти можна про подвір’я свого дитинства, дитячі субкультури, фольклор, дитячі самостійні «подорожі» за межі двору, майстрування халабуди, дитячі страхи. Способів поділитися спогадами теж багато: їх можна намалювати, описати у листі чи записати відео-інтерв’ю у спеціально відведеному місці у музеї.
