ПАСТИРСЬКИЙ ЛИСТ
преосвященного владики Діонісія Ляховича, ЧСВВ,
апостольського екзарха
для українців-католиків візантійського обряду в Італії
в справі зміни літургійного календаря
Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні брати й сестри в монашестві!
Дорогі браття й сестри в Христі!
Зі створенням церковної структури Української Греко-Католицької Церкви в Італії, яка об’єднує тепер усі українські громади в одну церковну одиницю, що має назву «Апостольський екзархат для українців-католиків візантійського обряду, що проживають у Італії», перед нами постало також питання синхронізації богослужбового життя всіх наших парафій відповідно до умов, у яких ми живемо, та відповідно до вимог часу. Багато вірних нашої Церкви в Італії, як також і в Україні, в останні роки все частіше піднімають питання про можливість святкування Різдва Господа нашого Ісуса Христа разом із більшістю християн цілого світу – 25 грудня.
У середовищі наших вірних у Італії назрів запит про зміну літургійного календаря на григоріанський, так званий «новий стиль», яким ми користуємося в повсякденному «світському» житті.
З огляду на ситуацію, яка склалася, вважаю за необхідне подати чіткі роз’яснення з цього приводу:
1. Що таке «старий» (юліанський) календар та чому українські Церкви використовують його досі?
Юліанський календар запровадив ще в 46 році до Різдва Христового Римський імператор Гай Юлій Цезар за рекомендацією астронома Созігена. Саме відтоді рік стали поділяти на 365 або 366 днів та 12 місяців.
Проте в 1582 році астрономи помітили, що юліанський календар відстає від сонячного циклу. Це пояснили тим, що астрономічний рік триває не рівно 365 днів, а 365 діб 5 годин 48 хвилин і 6 секунд. І якщо 5 годин враховували під час високосного року, то про 48 хвилин і 6 секунд «юліанці» взагалі забули. А вони за понад півтора тисячоліття набігли на цілих 10 діб.
Саме тому григоріанський календар був впроваджений Папою Григорієм XIII, щоб виправити неточності юліанського. Більшість країн світу прийняли його та користуються григоріанським календарем у світському та церковному житті.
Від XVI до XX століття минуло ще 400 років. Тому зараз різниця між календарями (юліанським та григоріанським) становить 13 діб. Саме тому понад 75% християн світу, серед яких і католики, і православні, відзначають Різдво 25 грудня, й лише 25% людей святкують його з тринадцятиденним запізненням. У повсякденному житті християн східної літургійної традиції, до яких належимо й ми, українці, зміни відбулись у 1918 році, коли в Україні ввели григоріанське літочислення, але Церква так і не сприйняла цієї календарної реформи та продовжує користуватися юліанським календарем у той час, як усі її вірні вже давно звикли жити за григоріанським у цивільному житті. До 1918 року в Україні святкували Різдво 25 грудня, Преображення – 6 серпня й так далі, адже держава жила за «старим»/юліанським календарем. Коли в нас наступало 1 січня, Новий рік, коли теж святкуємо Обрізання Господнє та пам’ять святителя Василія Великого, то у світі, який користувався «новим»/григоріанським календарем, вже було 14 січня. Перейшовши у світському житті на григоріанський календар, ми почали думати, що Різдво – 7 січня, а Покрови – 14 жовтня, адже живемо й думаємо за новим календарем, а в Церкві все є за юліанським.
2. Чи справді ми святкуємо Різдво Господа нашого Ісуса Христа 7 січня, Хрещення Господа нашого Ісуса Христа – 19 січня, Благовіщення Пречистої Діви Марії – 7 квітня й т. д.?
Заглянувши в церковний календар чи богослужбові книги українських Церков, незважаючи на конфесію, побачимо, що Різдво Христове завжди є 25 грудня, Богоявлення – 6 січня, Благовіщення – 25 березня. Просто 25 грудня за церковним («старим»/юліанським) календарем припадає на 7 січня за світським («новим»/григоріанським), у випадку з усіма іншими святами – аналогічно, завжди календар, за яким живе на даний момент Церква, «запізнюється» на 13 днів. Таким чином допоки ми в Церкві дійдемо до дня святкування Різдва Христового, тобто 25 грудня, то у своєму світському житті вже будемо мати 7 січня.
3. Який календар нам обрати?
Виходячи з астрономічних даних, григоріанський календар є точніший за юліанський. Його ми дотримуємося у своєму повсякденному житті. Це зрозуміли також 75% християн у світі, серед яких католики, протестанти та православні. Показово, що більшість православних християн, а саме віряни Антіохійської (Сирія), Олександрійської (Африка), Кіпрської, Румунської, Елладської (Греція), Болгарської Церков, Константинопольського Патріархату перейшли ще в 20-х роках минулого століття на «новий» календар. І лише ті Церкви, на яких віддавна впливала Москва, користуються «старим» календарем. Це стосується вірян Російської, Єрусалимської, Сербської та Грузинської Церков, афонських монастирів, а також православних України й Білорусі.
Постає закономірне питання: який календар буде правильно обрати нам? Правильно є жити позбувшись роздвоєності, мовляв, у Церкві ми поводимося по-одному, живемо за одним ритмом, а у світському житті – по-іншому, адже наше духовне життя тісно переплетене з нашим повсякденним життям. Святкувати Новий рік перед Різдвом не є нормально. А з огляду на те, що ми маємо Різдвяний піст, який готує нас до великого празника Різдва Христового, гучні святкування Нового року – який ми звикли, до речі, святкувати за григоріанським календарем – створюють своєрідний дисонанс у духовному житті.
4. Вимоги часу та середовища.
Найперше потрібно чітко усвідомити, що календарі – це просто інструмент відліку часу, що в них немає нічого священного, незмінного. У контексті нашого життя тут, у Італії, коли 25 та 26 грудня є вихідними днями, 6 січня (день празника Богоявлення за григоріанським календарем) є теж вихідним, як і 15 серпня в день Успення Пресвятої Богородиці, а 7 січня, наприклад, потрібно ставати до праці, бо ж у Італії це звичайний робочий день: не святкуючи одне Різдво 25 грудня, бо воно «не наше», ми змушені пропустити й інше – «наше». Тому перейти на григоріанський календар – це вимога часу, середовища та здорового глузду. Це допоможе українському християнину позбутися відчуття окремішності, відірваності від світового християнства, зробити крок уперед, продемонструє нашу відкритість, уміння йти в ногу з часом, зберігаючи нашу ідентичність.
5. Чи ми втратимо свою ідентичність та традиції?
Тут відповідь є чіткою та лаконічною: ні, ми нічого не втратимо. Ми збережемо традиції Святвечора, коляди, посвячень і благословень пасхальних кошиків, вербових галузок та всі наші культурні надбання. Адже вони не прив’язані до дати, а до події, яку святкуємо.
Отож звертаюся до всіх наших душпастирів і вірних належно приготувати наші громади до переходу на використання григоріанського календаря в нашій літургійній практиці.
+ ДІОНІСІЙ
Дано в Римі
при катедральному храмі святих мучеників Сергія та Вакха
в день святого преподобного й богоносного Сави Освященного
18 грудня 2020 р. Б.
21.12.2020