Відоме з давна прикре положенє русчини в університетї львівскім знайшло в найновійшім часї ярке освітленє в звістній нашим читателям справі доцентури п. Долиньского.
По смерти бл. п. Олександра Огоновского, професора цивільного права австрійского, важний той предмет не викладає ся в мові рускій уже чотири роки! і нехай нїхто не думає, що може з вини Русинів. Зовсїм нї! О рускій виклад того предмету убігав ся наперед один знаний зі студій наукових правник Русин, жертвуючи свої услуги університетови в характері суплєнта. Єму відмовлено! Відтак міністерство удїлило стіпендію на спеціяльні до того предмету студії в університетах віденьскім і берлиньскім одному спосібному молодому правникови Русинови, — він написав і видав за границею друком наукову працю та й предложив єї правничому видїлови університету львівского за-для габілітації на доцента. і тому відмовлено! По тім — нїгде правди дїти — опінія у загалу Русинів стала вже така, що ледве чи удасть ся Русинови добитись руского викладу австрійского права цивільного і чи тая катедра руска діждесь коли обсади. Опінія тая знайшла вираз навіть в письмі з Відня [від одного з послів ради державної] до черновецкої "Буковини" [ч. 48 з 13. червня с. р.], де автор каже: "...Нам видає ся, мов-би видїл правничій університету львівского заходив ся коло того, щоби за нїяку цїну не допустити обсади сеї катедри рускої."
Відтак нараз, мов грім з ясного неба, паде вість, що нїкій пан Долиньскій, Поляк і латинник, котрий нїколи не интересував ся русчиною, про котрого нїхто з Русинів нїчого не чував і котрий в житю своїм анї одної стрічки по руски не написав, — габілітував ся в львівскім університетї на доцента з права цивільного з викладами польским і руским, а в найновійшім часї — видко по затвердженю тої габілітації — вже й оголошує в університетї свої виклади в мовах польскій і рускій! Чи можна собі представити більшу пакість для Русинів! Кілька тих катедр мають на університетї — та й ті нехай позанимають Поляки! А перед світом наші "братя" готові ще величати ся, як то они дбають про русчину! "Межи Русинами, мовляв, годї знайти спосібного ["godnego"] на катедру, чотири вже роки не було викладу руского, то ми з великої печаливости о русчину постарались о Поляка, котрий пожертвував ся для Русинів..." Не правда ж, як то гарно?!
Однакож ми Русини — звичайно, як нас зовуть, "підзорливі" і "невдячні" — не єсьмо в силї зрозуміти і узнати тої печаливости наших "братів" о нас і их пожертвованя для нас — ми им "за хлїб каменем", — бо на рускій виклад пана Долиньского, як довідуємось, не записав ся анї один слухатель!
Руска молодїж дала тим пізнати, що она поважно глядить на справу руских викладів, — она не хоче знати про нїякі експеріменти з рускими катедрами... Рускі катедри — для Русинів!
А коли хто з ворогів наших каже, що мов-то між Русинами нема людей на катедри університетскі, то ми єму у відповідь скажемо: Нехай ним нинї даний буде наш універсітет, ми всї катедри на всїх видїлах обсадимо своїми людьми, а певно наш універсітет не буде гіршій від польского...
І роздїл львівского університету на два, на рускій і польскій — нинї Русини мусять поставити в свою проґраму!
Дѣло
19.11.1895