В часї мого побуту в селї Р., а було то минувшого місяця, зїхав до згаданого села повітовий лїкар і до зібраних громадян сказав: "За границею лютує холєра, а вже й до нашого повіту зазирає, тож треба нам приготовити всякі охоронні средства. Війте! щоби для громади було тілько а тілько карболю і такі а такі лїкарства. Кождий господар нехай позавозить гноївки, чисто замете подвірє, на колодязь зробить дверчата. Огірків їсти хорони вас Боже! Треба приготовити хату, де би можна заносити занедужавших на холєру. Всьо треба десинфекціонувати, як наказують приписи..." і т. д. — Лїкар, скінчивши урядову річ, відїхав. Громадяне під грозьбою кари взяли ся до роботи а покінчивши их спокійно, лягають спати і встають спокійно — спокійно не тому, що вже пошесть до них не зайде, але що жандарм не запише их до книжочки за брак дверчат на колодязи або за незасипану гноївку.
Послухаймо-ж: чи так, чи може инакше належить готовити ся до боротьби з тою пошестію.
Коли маю побороти якого ворога, мушу знати: що він за один і від чого він може згинути; коли-ж маю побороти яку хоробу людского тїла, мушу знати єї причину і средства, які тую причину усувають. Н. пр. учені лїкарі відкрили, що причиною пропасницї є мікроскопійні животинки звані плязмодіями, котрі дістають ся якимсь способом до кровних тїлець; відкрили також, що хініна ті плазмодія губить, тож в пропасници дають відповідно хініну і хороба перестає. Як же стоїть справа з холєрою? яка єї причина?
Від часу, як холєра вступила по раз першій в границї Европи, с. є. від року 1831-ого, зачали фaxoві люде добре займати ся нею. Відкрито, що вітчиною холєри є мочарі і багна в дельтї Ганґеса; з-відтам она розходить ся на що-раз дальші і дальші околицї, придержуючись в своїх походах доріг людского руху, торговлї, особливо ж рік; — бувало й таке, що могамеданьскі богомільцї занесли єї до Европи а кораблї привезли до Ґенуї і Тульону або якого там иншого портового міста. Спосіб розширеня єї, напрасне занедужанє великого числа людей казали догадуватись не тілько ученим але й неученим, що тут мусить бути щось, якійсь баціль, може у воздусї, може на поверхни землї а може в водї, що повстає над Ґанґесом, приходить до нас і нас десяткує. Але що то є? — се щось було загадкою, мимо так частих епідемій, мимо найпильнїйших глядань.
В роцї 1883 післало нїмецке правительство наукову експедицію під проводом д-ра Роберта Коха до Єгипту і над Ґанґес на розслїди, і от вже в роцї 1884 приходить сензаційна вість, що д-р Кох відкрив холєричного баціля. Сей баціль з виду подабає на протинку, тож і охрещено єго именем баціля протинкового [comma baccilus]. Він розвиваєсь і множить ся найлучше в температурах 30–40°С., в течах алькалічних, в скількости — имя єго міліярд. Низше 15°С. він вправдї не множить ся, але й не гине; за то температури високі і і течи кислі для него нехибна смерть. Сей баціль виводить ся в багнах Ґанґеса і з-відтам розходить ся, розносить ся і розвозить ся. Чи то з поживою, чи з напитком, чи то просто через нечисті пальцї дістає ся він до жолудка чоловіка і, наколи єго в жолудку не убє сільний квас жолудковий, він множить ся і викликує хоробу, котрої на имя холєра. З деєктами опускають міліярди бацілїв тїло чоловіка і, наколи их не знищить ся десинфекцією, они множать ся дальше, люде рознесуть их знов на всї сторони а баціль має сотні нагоди дістати ся до жолудка і викликати хоробу — і так іn dulсе infinitum. "Сей ото баціль є причиною холєри і нашого нещастя, — говорить д-р Кох а за ним і другі учені, — против него звернїм своє оружє, а спасемо людскість від холєричної погуби."
На вість о тім епохальнім відкритю Коха людскість відітхнула спокійнїйше. Тепер — говорено — знаємо, з ким маємо дїло, а вже-ж і борба з ворогом явним лекша, нїж з укритим. Тож уложено такій плян боротьби: Передовсїм треба старатись не впустити баціля в границї; значить ся: на границях заведемо карантани, підозріні річи подорожних піддамо десинфекції, у себе дома усунемо всьо, що сприяло би розмножуванню баціля, с. є. спрячемо смітя, закидаємо гноївки і т. д., а коли таки лучить ся у нас випадок холєричний, то постараймось зльокалізувати єго тим, що заборонимо, о скілько можна, стичність з хорим, постїль єго, деєкти, хату передесинфекціонуємо, більші згромадженя, як відпусти, ярмарки, віча закажемо, а щоби припадком баціля не завезено або не занесено дальше, то будемо подорожних піддавати лїкарскому оглядови. На тих менше-більше реґулах основані всї приписи охоронні, які видали правительства, маючи на оцї забезпеку горожан від пошеств, і так оно в практицї переводить ся.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 13.11.1895]
(Дальше.)
Нехай дїйстно д-р Кох має рацію, що до холєри досить самого баціля протинкового, — придивім же ся: чи наша десинфекція спиняє хоч трохи єгo розширенє? Скажім н. пр. — за границею Збруча холєра. Ми на коморах поставили найпедантнїйших сторожників і лїкарів, карболю розумієсь не пожалували, — однак, шановний читателю, прибєш менї руку, коли я в тебе виторгую десять, а як то за богато, то пристану на одного-однісїнького баціля, котрий потрафив пересмикнути ся через комору. Той один в 24 годинах розмножив ся на міліярди, а ті міліярди знов на міліярди, і т. д. — і от холєра у нас готова! Скажи менї читателю: чи правительство австрійске не знесло би давно всї комори, наколи-б одна пачка тютюну перешварцована множила ся на міліярди пачок в 24 годинах? Певно, що так, бо-ж ті комори були би безцїльні. Але на що бацілям так ховати ся на коморах, коли их, після досвіду учених, можуть рознести насїкемі, як мухи, а над мухами прецїнь не може бути контролї, коли они пливуть і жиють в ріцї, а до ріки не наллєш карболю, та й взагалї, коли мухи мають десятки нагод до нас дістати ся. Згадавши ще, що і найсовістнїйші пограничні санітарні оглядини не в силї удержати контролї над бацілями, то не помилимо ся, коли скажемо: погранична десинфекція не спиняє розширеня холєри.
Придивім ся тепер відносинам внутр краю чи держави.
В нашій Галичинї санітарні відносини дуже а дуже лихі. Хто оглядав раз заулки по наших жидівских місточках, повні смітя, гною, деєктів; хто видїв жилища жидівскі повні бруду; взагалї хто пізнав Галичину, — той не прилучить ся до гадки санітарного міністерского референта, мов-би то Галичина поступила на поли санітарно-гіґієнічнім о пів столїтя, але скаже: Галичина яко поле розвою баціля холєричного може конкурувати з багнами Ґанґеса. Що-ж тут в виду таких відносин лицемірити і говорити о доконаній асанації в місточку Н. чи М., коли там приметено заулки, завезено кілька гноївок а сям і там покроплено карболем? Се так виглядає, як би я, обмазавшись болотом на цїлім тїлї а відтак обмивши чоло, упевняв, що я цїлий чистий... А може бодай над холєрично хорими, над их богатими в бацілї деєктами можемо перевести десинфекцію? Нїколи! Заки власть довідає ся о якім випадку холєричнім, — а у нас особливо жиди уміють добре з тим крити ся, — хорий мав уже доволї часу позанечищувати деєктами всїлякі місця.
Також не богато вдїють всякі міри осторожности по зелїзницях, маючи нїби-то цїль: здержати переведенє холєри на далеку просторонь. Возьмім примір: Галичину а Відень. Хто в послїдних лїтах, особливо в часї великої епідемії на Поділю россійскім, в Галичинї, в Кракові, подорожував до Відня, тому смрід карболю по ваґонах і двірцях мусїв пригадати, що у нас епідемія. Подорожних з Россії уміщувано навіть в осібнім ваґонї з замітною написею "aus Russland", в Кракові і Освіцимі комісія санітарна з червоними хрестами на раменах входила в ваґони, казала отвирати куферки і тлумочки, лїкар сям-там кидав зір на кyфepки і відходив з тим спеціяльним вдоволенєм, яке має ся по полагодженю урядової функції, а ще з більшим вдоволенєм помічники наліплювали картки "Aerztlich untersucht" — що нїби мало значити, сказавши нашим язиком: баціля протинкового тут нема. Треба мати страшну віру в нищачу силу зору сеї комісії, або таки просто припускати, що вже на вид червоного хреста на рамени — бацілям кров в жилах деревіє, щоби бути того переконаня, мов-би-то комісія в Освіцимі спасла Відень від холєри!... В тій цїлій процедурі вийшла хиба з користію подорожня з Россії, маючи до розпорядимости цїлий ваґон, і комісія, беручи гарні дієти...
Зробім знов мале заключенє, а оно випаде так: Десинфекція внутр краю не спиняє розширеня холєри; відтак пригадаймо собі також заключенє попередне: дєсинфекція погранична не спиняє розширеня холєри, — а затямивши перше й друге, пригляньмо ся деяким уваги гідним фактам з исторії холєри.
Помічено, що холєра, хоч, правда, ширить ся вздовж доріг людского руху, мимо того скорість єї ширшаня не стоїть в пропорції з скоростію руху. Н. пр. в Парижи і Марсилії панує холєра, а місто Ліон, друге найбільше місто Франції, мимо того, що було в безнастанній стичности з Парижем і Марсилією, зістає вільне від холєри. За границею, в Галичинї, особливо в Кракові, на Угорщинї холєра — а Відень, мимо того що до него вбігає денно кільканацять поїздів всякого рода, зістає вільним від холєри. Анґлійскі кораблї без страху віздили до Гамбурґа 1892 року, с. є. в часї, коли там панувала страшна холєра; они холєри до Анґлії не завезли. Анґлія і нинї в стичности торговельній з Индіями, вітчиною холєри, а якось не чуємо о холєричній епідемії в Анґлії. — Помічено, що єсть богато місць, в котрих холєра не приймає ся. Такими місцями є в Австрії Градец, Инсбрук, Зальцбурґ, Оломунець; в них холєра нїколи не розвинула ся на добре, хоч до них хоронило ся богато утїкачів перед холєрою і певно баціля туди заволїкли. — Помічено дальше, що холєра в одних околицях виступає лютїйше, в других лагіднїйше; навіть в тій самій околици раз забере тисячі жертв, другій раз вдоволить ся меншим числом, а третій раз цїлком там не прийме ся. — Помічено також, що лїкарі і сторожі хорих, маючи прецїнь найбільше нагоди заразити ся в часі холєричної епідемії, розмірно мало захоровують на холєру; ба що більше: в одній прачкарни віденьскій, де прано білє з девять сот кількадесятьох хорих на холєру, не захорував нїхто, хоч знов иншим разом в тій прачкарни тілько білє з холєрично хорих було причиною епідемії. — Є також учені, що в деєктах деяких людей знаходили бацілї протинкові, хоч зовсїм не було нїяких симптомів холєри; знов же у других они мали явні симптоми холєри, а баціля не знайдено мимо найпильнїйших глядань.
Як же ж пояснити ті дивні явища з исторії холєричної епідемії?
Прецїнь баціль протинковий повинен всюди поводитись однаково, — де єго завезуть чи занесуть, там повинен він творити холєру, а так оно не єсть. Хтось міг би добачити в тім хороші результати десинфекції, строгої контролї, — однак повисше згадані заключеня о десинфекції опрокидують таке припущенє. Явища ті дадуть ся пояснити лише так: Або баціль протинковий не єсть причиною холєри, але щось иншого, або наколи єсть, він сам не в силї творити холєри, але мусять до того бути ще другі обставани. Тій справі приглянемо ся близше.
(Конець буде.)
[Дѣло, 14.11.1895]
(Докінченє.)
Монахійскій професор Петенкофер, маючій тепер до вісїмдесять лїт, мав нагоду слїдити холєру майже від першої єї появи в Европі аж до нинї. Він на підставі тих довголїтних помічень ставить таку теорію: Холєра — каже він — се наче-б математичне зрівнанє з трема незвістними х, у, z; х + у + z = холєра. X — се то щось, що виховує ся над Ґанґесом, якійсь баціль; можливо навіть, що се баціль протинковий. Y — се диспозиція индівідуальна кождого чоловіка. Z — се знов диспозиція місцева і часова. Щоби була холєра — каже Петенкофер — треба тих трех условій: баціля, диспозиції индівідуальної і диспозиції місцево-часової; де их нема, там нема холєри. Тим то легко пояснити ті дивні факти з исторії холєри, яких я навів коротко лиш кілька, а яких Петенкофер числить на сотки. Н. пр. в Кракові холєра, а у Відни нї, хоч між Краковом а Віднем так оживлений рух, — бо в Кракові був баціль, були люде склонні до холєри і була льокально-часова диспозиція, — а у Відни, хоч там поїзди завезли баціля та й хоч певно і між Віденцями були многі склонні до холєри, але не було льокально-часової диспозиції, то й холєра длятого не могла розвинути ся. Отже різниця межи твердженями Коха а Петенкофера заходить та, що Кох узнає лише два услівя до повстаня холєри, с. є. баціля і индівідуальну диспозицію а Петенкофер додає до того ще диспозицію місцево-часову. В практичнім приміненю Кох каже: баціля треба нищити! няй жиє дезинфекція! — а Петенкофер каже: на що видавати даремно міліони гроша на нищенє баціля? наколи у нас нема льокально-часової диспозиції, то можемо навіть їсти бацілї, а они нам не пошкодять.
Петенкофер так вірив в свою теорію, що дїйстно підняв ся геройского чину — їв бацілї протинкові. Чин той описав він і я подаю єго тут в вільнім перекладї. "Тілько дослїди зроблені на людях — каже Петенкофер — можуть бути непоборимими і без закиду. Позаяк Монахіюм в роцї 1892. мимо живої комунікації з Гамбурґом і Парижем [там того року панувала сильна холєра], зістало вільне від холєри, я рішив ся сам на собі зробити дослїд з бацілями протинковими. Товариш Ґаффна прислав менї их з Гамбурґа і я казав приготовити буйльонову культуру; оден ґрам тої культури навіть в тисячнім розпущеню числив бацілїв на тисячі, отже я споживши один ґрам тої культури мусїв проликнути міліярд бацілїв, а на кождий спосіб о много більше, як то може проликнути чоловік діткнувши ся уст немитими пальцями. Позаяк кажуть, що квасні соки жолудкові нищать бацілїв, то я розпустпв ґрам соди, щоби нею квасні соки знеутралізувати, в сто ґрамах води, вливши до того ґрам культури з бацілями і 7-ого жовтня 1892 випив той напій в очех богато свідків. Многі боялись о мене, навіть хотїли за мене пожертвувати ся, але я жертви відкинув і то цїлком правно. Я маю 74 лїт, терплю вже від лїт на цукрівку, не маю нї одного зуба, взагалї чую тягар старого віку, тож навіть коли-б моя віра була мильна а мій дослїд небезпечний, я спокійно загляну смерти в очи, бо се на було би трусливим самоубійством се була би cмepть в службі науки як смерть жовнїра на поли битви. Правда, житє хороша річ, але чоловік, хотячи різнити ся від звіряти, повинен і житєм постояти за идеали. Однак для мене не була та справа так траґічною; а вірив сильно, що баціль і моя индівідуальна диспозиція мене не убють, коли у нас нема сего z — диспозиції льокально часової." І дїйстно Петенкофер не дістав холєри. Подібні снїданя холєричні уряджувано також у Відни на віддїлї професора Штрікера без найменшої небезпечности.
Все було би добре з тим твердженєм Петенкофера, коли-б тілько знати: що се таке та льокально-часова диспозиція і як єї усунути? На жаль, того добре ще не знаємо. Петенкофер догадує ся, що тут входить в гру певний степень вогкости самих верхних частей землї; инші учені думають, що тут треба глядати ще нашого питомого баціля, котрий доперва в спілцї з бацілем протинковим може творити холєру; взагалї теорій на той темат богато а певного мало.
Скажеш читателю: На що нам журити ся льокальною чи якою там другою диспозицією? нехай у нас диспозицій буде і пів сотки, а як не буде баціля, ми холєри не дістанемо. А що баціль грає тут головну ролю, — се каже Кох, се кажуть і єго противники, — длятого нищмо баціля! десинфекція! карантани! і т. и. горою! I справдї се було би найлїпшою річію, наколи-б удало ся баціля холєричного знищити десинфекцією або бодай до наших границь єго не впустити. Що до першої точки, с. є. нищеня бацілїв, замітимо, що се задача незвичайно трудна а майже неможлива до виконаня; бацілїв розкинених на просторони тисячів і тисячів миль по всїх усюдах вигубити — се переходить людскі сили; що-ж до другої точки т. є. не впустити бацілїв в наші границї, то тут в части можна би се зробити через завішенє всякого руху і стичности з зараженою місцевостію; однак се було би відай страшнїйшим нїж сама холєра. Погадаймо собі, що нинї спинений всякій рух до Відня лиш на два тижднї, а Відень буде в голодї; що важне єсть для Відня, буде мати і деинде ту саму вагу; отже о такім средстві охороннім против холєри навіть годї думати. Всї средства охоронні, які уживають ся нинї по указам властій, є далекі і далекі від того, щоби бодай в части могли спинити вандрівку холєри; они мають хиба більше зверхну успокоюючу форму, без значної позитивної користи; в нашій же Галичинї за для лихих санітарних відносин можуть безпечно уважати ся неистнуючими. На трудности при нищеню баціля противкового було вказано вже і в попередних стрічках.
Коли-ж нищеню і зльоказізованю бацілїв холєричних стають в дорозї такі непоборимі перешкоди, то нїчо не лишає ся, як оглянутись за другими средствами охоронними.
Задачію науки буде доходити правдивих причин холєри, условій єї розвою, условій льокальних і часових по гадцї Петенкофера, а може пізнавши ті услівя, дасть ся легко их усунути. Дотеперішний досвід поучав нас, що холєра шукає головно за жертвами між населенєм жиючим в лихих гіґієнічних відносинах, с. є. бере людей жиючих гуртом в малих брудних хатах зі злою вентіляцією, а при тім зле відживляючих ся; також і місцевости, котрі грішать дуже против санітарно-гіґієнічного права, є легко приступні для холєри. Полїпшенє першого — добробиту люду, і другого — гіґієни місцевости, хоч би навіть і коштом дорогої десинфекції, мало би значінє не тілько в епідемії холєричній, але і в инших епідеміях. Однак ми милили би ся дуже, думаючи, що замівши подвірє, завозивши гноївку і зробивши дверцята на колодязь — уже поставили гіґієну на ноги. Гіґієна панею там, де чистість перестерігає ся не задля, але мимо всяких епідемій; де каналізація добра, де вода здорова, де воздух хорошій, де добробит.
Послїдні виступи холєри поучають нас, що холєра нинї не ширить ся з такою силою, як то бувало перше. Бути може, що она хилить ся до упадку, до цїлковитого вигасненя, щоби подібно, як пошести з віків середних, стояти лише в лїтописях историчних — що дай Боже!
Зандль в жовтни 1895.
[Дѣло, 18.11.1895]
18.11.1895