Деструктор класики

Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького в партнерстві з Bereznitsky Art Foundation презентують проєкт «Enfant terrible» київського художника Юрія Сивирина.

Юрій Сивирин — талановитий художник із впізнаваним почерком і особливою концептуальністю. Його твори є прикладом протидії фрагментарного мислення, що віддзеркалює заміну живої реальності на цифрову. Свій голос він проявляє через живопис. Протагоністами його творів стають виокремлені з безлічі контекстів герої і сюжети.

Назва проєкту «Enfant terrible» відсилає до книги Жана Кокто та однойменної опери Філіпа Ґласса. Кураторки Людмила Березницька та Олена Субач зійшлися на думці, що серія інтерпретованих інфант Веласкеса і пристрасть художника до моторошних деталей стають провідниками глядача у глибинний сенс його творів. Олена Субач зазначає: «Варіативно повторювані образи закручуються і закручуються, вводячи глядача в транс. Глядач мовби опиняється в реальності митця, приймаючи її достовірність. Ця реальність із нематеріальних образів поступово набирає ваги, і те, що спочатку видавалося туманом, проявляється як пластична матерія твору».

Проєкт «Enfant terrible» складається з трьох самостійних сюжетів:

Ватиканська лінія навіяна естетикою Паоло Соррентіно. У даному контексті Юрія Сивирина цікавить проєкція людини, що перебуває на межі культури і природи, культури і цивілізації. Відповідь дає картина «Спостерігання», базована на глибинній естетиці фільму «Новий папа», де на першому плані хірурги готуються до операції, а на другому — чатує клір. Робота написана в січні і вперше з’явилася на ретроспективній виставці Юрія Сивирина в BAF у лютому 2020 року. Вже в березні світ увійшов у добу пандемії. У роботі «Спостерігання» зафіксовано стан передчуття неминучої катастрофи.  

Другий сюжет — інфанти — розгортається під впливом самодостатньої краси і майстерності Веласкеса. Відповідаючи на питання «чому саме Веласкес», Юрій пояснює: «Бо майстерно і красиво... Мені захотілося пройти паралельним шляхом із Веласкесом і спробувати відчути так, як він відчував, працюючи над «Менінами».

Третя частина — проміжні роботи Юрія, що виконані на фотопапері. Вони не проєктують осмисленої філософії, а є радше інтроспекцією рефлексивних переживань художника щодо психоемоційних станів розкутості, тривоги, агресії й рівноваги.

Із творчим доробком Юрія Сивирина (художника, інсталятора, відеоартиста) знайомі як в Україні, так і за кордоном, адже митець реалізував чимало персональних виставок. Його живопис експонувався в Одеському художньому музеї, Національному музеї «Київська картинна галерея» (двічі), в Одеському музеї сучасного мистецтва, Bereznitsky Art Foundation (BAF) та в Мистецькому Арсеналі в Києві. Художник брав участь в основних і паралельних проєктах Kyiv Art Week, у проєктах Burn Babylon (ГогольFest) та «Медіазалежність» у Національному центрі «Український дім».

Роботи Юрія Сивирина представлені у відомих колекціях Одеського художнього музею, Національного музею «Київська картинна галерея», Музею сучасного мистецтва Одеси та в приватних колекціях членів Клубу колекціонерів сучасного мистецтва України, а також у збірках відомих західних і вітчизняних колекціонерів.

Творчість Юрія Сивирина високо оцінюють як експерти, так і колеги. Художник Олександр Ройтбурд характеризує творчість Сивирина наступним чином: «Митець запрошує до прогулянок метафізичними просторами власного і колективного безсвідомого».

Кураторка Людмила Березницька зазначає: «Юрій Сивирин намагається називати речі своїми іменами і цим оголює рани. «Що є час?» — головне питання, яке хвилює автора».

Генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького Тарас Возняк окреслює художні практики Юрія Сивирина в такий спосіб: «…його живопис присмерковий… або позерськи сутінковий, як це завжди модно в часи покинутості і декадансу? Але так не виглядає. В нього майже немає дітвацької бравури. Його сутінки не нав’язливі, не такі театральні, як часто бачимо. Здається, що вони таки справжні…».

Мистецтвознавиця і кураторка Вікторія Бурлака наголошує: «Створюючи багатоголових медійних двійників, Сивирин робить те, що прийнято називати «деконструкцією» класичних творів».

Один із корифеїв та лідерів української Нової хвилі в мистецтві Арсен Савадов пише про Сивирина: «Я бачу його нову поетику — він зміг би зайняти місце серед кращих нових молодих поетів покоління...».