Анґлія і Україна.
І.
Аби уявити собі як слід відношення анґлійської громадянської думки до українського питання, треба мати на увазі передусім те, що анґл. нарід сам є пануючою нацією у сотвореній ним величезній державі. Тому й цілком зрозуміло, що анґл. обиватель співчуває тільки плятонично сепарастичним стремлінням підлеглих націй. Єдинодушність, яку виявляють усі анґл. політичні партії у свойому неґативному відношенні до питання Незалежної Ірляндії, може служити найкращою характеристикою політичних поглядів демократичної Анґлії. Беручи на увагу таку психольоґію Анґлійців, взагалі годі вижидати від них якого не то ентузіязму, а просто зацікавлення українським питанням. Тут відграє ще чималу ролю цілковита незнайомість з б. Росією, незнання, яке доходить до анекдотичного абсурду. Перекладна й ориґінальна анґл. література про Росію писала про неї тільки, як про щось цілком єдине, не натякаючи ні одним словом про Україну. Само імя Україна стало появлятися в анґл. ґазетах тільки від революції 1917 р., але тільки нечисленні одиниці мали приблизне поняття про ґеоґрафичне положення України. Один образований Анґлієць, який цікавився закордонною політикою і міжнародними питаннями, був переконаний, що Україна — це частина Сибірі; инший — що був високим урядовцем — думав про Україну, як про музичний інструмент!... За останні два роки розсіяно вже миф про єдину Росію, і ґеоґрафія її поодиноких складових країн стала більш-менче загальним знанням. Але анґл. читача стало бентежити друге питання: чи Українці дійсно є окремою нацією? Вся інформація анґ. громадянства спочивала в руках російських або русофільських кругів, які згодом навязали в Анґлії чимало звязків. До сьогодняшнього дня анґлійська інтеліґенція чує, що українське племя це лише вітка руського народа і вся його боротьба йде за добуття культурної автономії. Навіть дуже ліберальна преса не говорить ніколи про "Україну", тільки про "Південь Росії."
Поки в Анґлії не було ще окремої української місії, тільки поодинокі укр. діячі (як Рафалович, Степанківський, Росторґуїв), то для них було дуже важким завданням переробити істнуючий вже там погляд на Україну і її справи, — непосильною роботою через брак інтеліґентних робітників, почасти недоцінювання значіння преси. Робота одиниць йшла, але орґанізованої систематичної освідом млючої пропаґанди не було. З приїзом місії пропаґанда оживилась. Відкрито пресове бюро, яке видавало тижневий бюлетень, брошури і дбало про доступ до преси, хоч невдовзі діяльність Бюро припинилась. Деяку позитивну ролю відіграли виступи Укр. Респ. Капелі. Поважний вплив на відношення Анґлії до укр. питання має ґерманофобія, ще й досі сильна серед Анґлійців, і вона впливає дуже неґативно, нагадуючи Берестейський мир. Правда, в Анґлії ґерманофобія меншає; причини Берест. миру виринають у иншому світлі, а проте загал завше вважає Українців ярими ґерманофілами. Інтересно, що з тих же причин трудно було Укр. Пресовому Бюро найти в Льондоні помешкання. — Що торкається відношення окремих політичних ґруп, то сміло можна сказати, що зараз в Анґлії немає ні одної політичної партії, на активну підтримку котрої могла би Україна рахувати. Консерватори настроєні просто вороже проти України, і через свої фінансові й економ. звязки з б. Росією, і через ґерманофобство. Вони бачать у вел. Росії свого союзника і по аристократичній вродженій антипатії до всякого сепаратизму; базісом їхніх поглядів є факт, що розділення Росії є в інтересі Німеччини. Робітнича партія цікавиться взагалі тільки економично-соціяльними питаннями, а до питань про національности вона відноситься байдуже, а її ліве крило — просто вороже, як до реакційної появи. Ліберали — заняті своїми партійними суперечками, розколом і т. д: і на ніщо инше не звертають уваги. При тому ліберальна партія утримує постійні звязки з російск. кадетами, які мають на неї великий вплив і використовують його особливо для інформацій ворожих укр. самостійности. Анґлійську пресу Україна покищо не цікавить: — хиба настільки, наскільки вона звязана з загально російським питанням. Це знову ділить анґл. думку на два табори: інтервенціоністів (правих) і противників інтервенції (лівих). Права преса, яка раніш підтримувала Денікіна а зараз Вранґля — безумовно стоїть на принціпі єдиної неділимої; ліва-же має за лозунґ: "руки проч від Росії!" На їх думку долю Росії мають вирішити тільки Росіяне, чи там народи Росії, а спосіб вирішення належить життю і майбутнього. Робітничий "Daily Herald" мріє про большевицьку федерацію, ліберальний "Manchester Guardian" критикує Денікіна, як реакціонера, але, критикуючи й Вранґеля та Польщу — одночасно виступає і проти Петлюри, як їх союзника.
Наскільки діяльність укр. льондонської місії рушила з тієї мертвої, цілком безнадійної точки, на якій сиділа за часів денікіяди — відомо хиба одному голові місії, бо загал не тільки не знає про конкретні вислідки заходів, але й про самі заходи.
[Воля, 25.10.1920]
26.10.1920