І.
Юр тепер мав шістнадцять літ. Стояв на розі вулиці й обличчям приляг до ринви.
Дивився на небо, на великі порозбивані вікна й слухав. Було тихо. Перед хвилиною за сусідною камяницею тарахкотів скоростріл і втих. Юр здіймив з голови кашкет, виглянув з поза ринви й вдарив головою об мур.
З вікна, яке дивилося на нього малим кутиком розбитої шиби, хтось стрілив. Ринва голосно зойкнула — а він приклякнув на оба коліна. Дивився на свій кашкет, що випав йому з рук і пальцями осторожно торкав голови.
Хтось стрілив вдруге. Шматки муру розскочилися по хіднику і присипали йому волосся. Юр приляг до муру й поволі підводився на ноги. Потім біг. Голосно бив черевиками об хідник й розмазував по обличчі кров. При брамі, що мала число 16, зупинився й цілим тілом звалився на двері. Упав знову. Двері були відчинені на всю ширину – а він мав в устах багато пороху і піску. Хотів крикнути і проковтнув слину. Потім піднявся на коліна й розглядався по коридорі. Перед ним стояв Великий Ґжесь. Дальше, де починалося подвіря, Місько. Юр затискав зуби і простував коліна. Великий Ґжесь дивився на нього і мав скривлені вуста. З подвіря підходив Місько. Зупинився перед ним й упхав руки в кишені.
— Тепер маєш досить? Ні?...
Юр не відповів нічого. Засунув глибоко на очі кашкет і йшов на подвіря. Чув як Великий Ґжесь плюнув голосно на стіну і сказав: »фраєрська макітра«. Потім упав знову на коліна й дивився на небо. За сусідною камяницею тарахкотів скоростріл.
II
Мама не плакала довго. Наливала йому чай і дивилася на червону пляму, що видніла на білій перевязці. Юр дивився на мамині худі руки й думав про Великого Ґжеся і про Міська. Хотів вийти на подвіря і сказати їм: »Куш«. Це вже не були його товариші — і не будуть ніколи. Юр торкав руками гарячого горнятка і вслухувався, як під черепом йому наривав біль і як за містом гуркотіли важкі гармати. Мама дивилася на образ святої Варвари і тричі хрестилася. Потім говорила.
— Болить?..
Він усміхнувся:
— Ні.
Св. Варвара, що дивилася на червону пляму на білій перевязці, всміхнулася також. Бо це знову не був такий біль. О, це майже не боліло.
Юр поволі підвівся з крісла й підійшов до мами.
— Я йду.
Мама держала його за руки й дивилася на бліде обличчя. До очей напливали сльози, а кутики вуст легко тремтіли. Юр гладив її рукав.
— Я йду лише на подвіря.
Мама усміхалася. Св. Варвара, що дивилася на Юра й на маму, мала сумні очі і схилену голову.
III.
Юр слухав. Приляг до зачиненої брами й чув як камяною вулицею тупотіло багато важких ніг й нерівно тарахкотіли кріси. Міська й Великого Ґжеся не було. Юр дивився здовж коридора й на пальцях підходив до сходів. Дивився високо понад поруччя і здержував віддих. Хотів їх побачити, звалити з ніг і придавити до землі. Але їх не було.
Юр здрігнувся. Швидко побіг через коридор і широко відчинив браму. Вулицею бігли вояки. Один, два, багато. Падали, підводилися й падали знову. Юр бачив з малим вирізаним трикутником шапки й широкі поли шинель. Хотів бігти також. Приляг плічма до муру і чув як йому до обличчя напливає кров.
Він казав, що піде лише на подвіря. Бачив криву усмішку Великого Ґжеся й чув глумливі слова Міська, їх тепер не було. Біг. На розі, де вперше впав на коліна, зупинився і сховався за ринву. Зі сусідної брами хтось стрілив. Перед ним широко розложилися чиїсь руки і чоло в шапці з малим трикутником глухо вдарило об камяні плити. Юр припав до шинелі. У брамі стояв Великий Ґжесь. Мав у руках кріс і мав криву усмішку. Перед ним обличчям до холодною тротуару лежав Місько. Юр швидко втиснув на голову шапку з малим трикутником і вихопив з непорушної руки кріс.
Біг знову. Бачив, як Великий Ґжесь приложив до плеча кріс і нахилив голову. Але стрілу вже не було чути. Деревяні одвірки брами глухо застогнали, а з під закутого приклада на рукави бризнула кров. Це було сильніше як »куш«! Юр поправив на голові з малим трикутником шапку й міцно обидвома руками стиснув кріс.
01.11.2020