Незнана Україна.
І.
Чікаґо, 20./VII.
Хто винен тому, що Україна є незнана? Здається, що легке питання, але як тяжко відповісти на нього. Пишучи отсе, я не хочу сказати цим, що я вже знайшов повну відповідь на повище питання, я лише хочу подати тут коротеньку статистику, котра після моєї гадки, відповідає на моє питання бодай в части.
Місяць тому назад приключився мені такий случай: Один із докторів (інструкторів) на Northwestern університеті в Чікаго запитав мене, якої народности я є. Я сказав йому, що Українець.
— А, це є десь коло Данії, правда?
— Ні, — відповів я, — Україна не граничиться з Данією.
— О, то коло Греції, — каже доктор.
— І там ні, — була моя відповідь.
— Бачите, — говорив дальше доктор, — я ніколи не читав про Україну — сказавши по правді, навіть не бачив жадної літератури про такий край — аж доперва два роки тому назад — здається — я вичитав в часописі щось — вже не памятаю що, про ту вашу Україну; то де, кажете, вона лежить?
Я пояснив.
— Я маю укр. літературу на анґлійській мові, отож можу принести Вам завтра, як...
— Будьте ласкаві, зробіть так, я дякую Вам вже наперед за це, — була відповідь доктора.
На другий день я приніс докторові 7 памфлетів і "Україну" (написав др. С. Рудницький) а також одну малу і одну велику мапу.
Вірю, що таких самих случаїв мали багато инших наших студентів по університетах. Лише подумайте! В Америці і в Канаді інструктори по університетах не знають, де є Україна, а ми, як щирі Українці, сидимо із загненими руками та числимо собі:
"Галичина і Буковина мають 5 міліонів.
Російська Україна має 35 міліонів.
Америка, Канада, Бразилія 2 міліона; от вже раз велика нація! Тож нас є разом 42 міліони! Гей ляхи! Уважайте, з ким маєте до діла: бо нас є півтретя разу так забагато, як вас."
Із цим позіхнемо три рази тай лягаємо спати. Рано починаємо числити наново.
***
Сьогодня, липня 29-ого 1920., отримав я картку з "Публичної Бібліотеки в Чікаґо" на мою аплікацію; значить, маю право позичати книжок з бібліотеки.
Число моєї картки є 2,204.939. Поверх одна пята міліона мешканців Чікаґо читає книжки із цеї бібліотеки.
Саме місто Чікаґо є третім найбільшим містом на світі що до числа мешканців, але що до величини, то рішучо є найбільшим на світі. Хто їздив чікаґівськими бульварами, хто звидів всі парки (пять із них занимають площу поверх 180 акрів кождий), той згодиться зі мною.
Чікаґівська Публична Бібліотека є побудована при Мічіґен (Michigan) бульвард і Вашінґтон улиці коштом майже 5 міліонів долярів.
От, думаю собі, той доктор із Нортвестерн університету не заглянув до цеї бібліотеки за укр. літературою і тому він не знає про Україну нічого — але я, то знайду тут найдобірнійші книжки — мапи, котрі мають доказати, що Україна істнувала ще 500 років П. X. (В. С.).
Одним духом скочив білими широкими мармуровими сходами аж на третій поверх до головного офісу. Тут повно людей. Дивлюсь, де то видають книжки. Ага! ось тут увихаєсь шість молодих женщин — приносять книжки за числами, яких хто хоче. Всі переходять за чергою. Я став в ряд також. Заледво дочекався, щоби й мене спитав хтось, чого я хочу. Підходить до мене дівчина.
— Яких чисел ви хочите? — питає мене.
— Чи маєте що про Україну?
— What, Krainę? — каже вона.
— No, not Krainę, but. Ukraine — відповів я.
— Прошу зачекати, я покличу другу дівчину, я не знаю про такі книжки.
Приходить друга дівчина.
— Ви хотіли книжок на...
— Ukraine, кажу я.
— Зачекайте. — Пішла. Пошукала в списах. Приходить назад. — Зачекайте ще хвильку. — Пішла до високих шаф. Вертає.
— Було дві малих книжечки та хтось визичив, — каже вона до мене. — Але, ми маємо скілька книжок на укр. бесіді, хочете їх бачити?
— Прошу дуже.
Дівчина пішла. За хвилю приносить менї лісту укр. книжок. (Отсю то лісту я подаю тут докладно, так як є в бібліотеці, тому, що тут є дуже цікаві книжки). Ліста починається так:
Українська література.
Загальна література.
1. Вишневий цвіт, Алчевська X. 2. Історія України–Руси, Аркас М. 3. Ліричні поезії, Вороний М. 4. Грінченко Б.Д. Драми і комедії. 5. Перед широким світом. 6. Грушевський М. З біжучої хвилі. 7. З сучасної укр. літератури. 8. Ілюстрована історія України. 9. Наша політика. 10. Дзвін; збірник з 1907 року. 11. Драгоманов М. Рай і поступ. 12. Старі хартії вільности. 13. Евшан М. Під прапором мистецтва. 14. Тарас Шевченко. 15. Історія укр. письменства, Ефремов С. 16. Карпенко Карий, Тобілевич І. 17. Квітка Г. О. Малоросійські повісти. 18. Сватання на Гончарівці. 19. Українська муза, Коваленко О. 20. Українці в Америці, Корольов В. 21. Твори І. Котляревського, Котляревський І. П. 22. Коцюбинський М. Оповіданя. 23. Дебют. 24. Чорна Рада, Куліш П. 25. Оповідання, Мирний П. 26. Повісти і оповідання, Нечуй-Левіцький. 27. Поезії, Олесь О. 28. Робітництво України, Порш М. 29. На білих островах, Рильський М. 30. Україна; збірка поезій, Самійленко В. 31. Укр. граматика, Тимченко Е. 32. Драми і комедії, Тобілевич І. 33. Утопія і дійсність, Товкачевський А. 34. Триста найкрасших укр. пісень (з 1914). 35. Українка, Л. На крилах пісень. 36. Твори. 37. Збірник творів, Франко І. 38. Збірник поезій, Чернявський М. 39. Чупринка Г. V. збірник. 40. Метеор — збірник поезій. 41. Огнецвіт. 42. Сон-Трава. 43. Ураган. 44. Самотність, Шаповал М. 45. Блискавиці, Яцків М. Повісти і оповідання. 46. Вінок, Білоусенко О. 47. Винниченко В. Дрібні оповідання. 48. Твори. 49. Вовчок М. Народні оповідання. 50. Посмертні оповідання. 51. Грінченко Б. Д. Під тихими вербами. 52. Серед темної ночи. 53. Соняшний промінь. 54. З життя, Журба Т. 55. Через кладку, Кобилянська О. 56. Тїни забутих предків, Коцюбинський М. 57. Із повісток, Кримський А. Е. 58. Оповідання, Пахаревський Л. 59. Люборацьки, Свидницький А. 60. Стефаник В. Моє слово (з 1905), 61. Оповідання. 62. Великий шум, Франко І.
***
Лісту укр. книжок я перечитав а відтак відписав. На замовляючому папері написав чотирі числа, значить хочу визичити чотирі книжки. Дівчина взяла від мене і пішла шукати за ними. Вертає і каже, що нема цих книжок.
— Хто ж визичає ці книжки? — питаю я.
— О, ми маємо богато форайнерів — що питають за цими книжками час від часу, а навіть часом і Жиди, — відповіла дівчина.
Посім я підійшов до столика, при котрім сидів заступник головного управителя.
— Чи можете сказати мені, як за велике число Українців визичають книжки від Вас?
— Докладно не можу, але дуже мало — була його відповідь.
— А скілько волюмів книжок маєте Ви тут? — питаю знов.
— Один міліон — каже він.
Тоді подумав я собі: Чікаґо має 35 тисяч Українців; Публична Бібліотека має один міліон волюмів, а про Україну лише скілька брошурок і 62 українських книжок. Гарна пропорція, правда? Цих 62 книжки в порівнаню до скількости англійських є порівнаня 62 крапель води до моря.
Вертаюсь ще раз до дівчини.
— Прошу показати мені секцію, де є самі форайнерські книжки.
Вона завела мене там! Значиться, ця секція є на третім поверсі на право від входу. Ходжу я всюди та читаю надписі зверха на шафах, до котрої народности належать ці книжки.
Перших 3 шафи є німецькі. Других 3 шафи (на право) є польські, а там дальше французські, японські, хінські, італійські і т. д. А деж є шафа українська на 62 книжки? Шукаю ще раз. Нема.
Йду знов до дівчини і питаю:
— Ці книжки, — каже вона, — є аж на долині. Ми поклали їх разом з російськими, бо їх так дуже мало.
І знов думаю: 35 тисяч Українців а 62 книжки. Всі народности мають свої шафи, а Українці заїхали до Росії, бо "їх так мало". Нас є 42 міліона, а ніхто про це не знає.
***
І затрусилися всі молоді дуби з страху перед сокирою. А старий дуб каже: "Поки сокира є без топорища, не бійтесь її." (Діточа байка).
[Воля, 18.10.1920]
23.10.1920