Шахтарі Львівщини святкували Різдво невесело. 4 січня 2013 року три шахти Червонограда й околиць отримали телеграми від Міністерства енергетики та вугільної промисловості. Аркуш паперу з підписом першого заступника міністра Ігоря Поповича, наголошував на поетапному плані передання збиткових шахт на підготовку до ліквідації.
Гірники обурилися. Серед приречених опинилися працівники копалень «Великомостівська», «Візейська» та «Зарічна». Наслідки будуть вкрай прикрі: 2,5 тисячі шахтарів та ще півтисячі допоміжного персоналу поповнять шереги безробітних українців.
Ліквідація шахт паралізує місто
Червоноградці визнають, що не кожна копальня дає бажаний заробіток. Скажімо, «Візейську» справді вважають за збиткову, тимчасом як «Великомостівська» та «Зарічна» ще можуть давати пристойний прибуток.
«Але хіба через це їх закривають? Невже тільки «Візейська» в Україні є збитковим підприємством? Думаю, схожих є багато. Але український уряд — уряд синьо-білих — вибрав антизахідну політику. Їм не треба нашого вугілля. І нас їм не треба!» — ділиться роздумами пан Ігор, шахтар. Він, як і більшість його колег, певен: якби ці шахти працювали у Донбасі, ніхто б їх не ліквідовував.
Ольга Волос, мешканка Червонограда, вважає, що дії влади можуть паралізувати життя міста. «Червоноград — місто шахтарів. Куди вони подінуться, якщо не буде роботи? Чимало моїх знайомих ішли добувати вугілля відразу після школи. А багато й таких, котрі здобували вищу освіту за такими спеціальностями, щоб повернутися у рідне містечко після навчання. І зараз вони займають керівні посади на шахтах. Або візьмімо, до прикладу, Соснівку. Це село, створене шахтарями і для шахтарів. Там життя зупиниться, якщо ліквідують шахту!» — розмірковує пані Ольга.
Тривожні настрої поширилися й на інші копальні. Шахта «Степова» у Червонограді поки що працює у звичайному режимі, але чутки ходять різні.
«Я не думаю, що нашу шахту ліквідують. Недавно почула, що її будуть приватизовувати. А це свідчить, що ми, точніше наше вугілля, ще комусь потрібні!» — працівниця відділу кадрів шахти «Степова» просить не писати її прізвища. Не знає, на яку владу працюватиме завтра.
Червоноградці разом зі своїм мером Ігорем Чудійовичем упевнені, що копальні можуть успішно працювати і приносити дохід місту. Державна податкова інспекція не приховує: торік «збиткова» шахта «Візейська» була корисною для міста аж на 755 тисяч гривень, а «Зарічна» сплатила у місцевий бюджет 5,6 мільйона гривень.
То ж кому і навіщо вигідно перекривати «золоту жилу» міста? Питання риторичне.
Допомога на вимогу
Загартовані повсякденною важкою працею, шахтарі не допускають, щоб ситуація розвивалася як Бог пошле. 22 січня, коли Україна святкувала День Соборності, вони скликали віче. Понад 600 людей прийшли висловити своє «ні» міністерській реформі.
Учасники мітингу опротестували ліквідацію шахт не лише словах. Вони склали список вимог для владних структур і чекають негайного втручання.
Найперша вимога звернена до голови Червонограда І.Чудійовича, голови Сокальської РДА Н.Карташової та депутатів міської і районної рад. Гірники просять народних обранців не погоджуватися на ліквідацію шахт перед повним видобутком з них вугілля (а його вистачить приблизно на 10 років).
До уряду пропозиції суворіші та конкретніші. Гірники просять 215 мільйонів гривень з державного бюджету на закупівлю обладнання для монтажу 6 нових лав. 100 мільйонів вимагає ДП «Львіввугілля» для розкриття нових вугільних запасів на шахтах «Степова», «Лісова» та «Червоноградська». А ще шахтарям потрібен новий спецодяг і засоби індивідуального захисту.
По-хлопськи кажучи, влада «нарвалася». Шахтарі сиділо тихо у копальнях, обмежуючись порівняно невеликими зарплатнями. Та коли їх зачепили за живе, згадали про все, навіть про дрібниці.
«Поки люди ще не до кінця упевнені в тому, що шахти закриють вже і зараз, то гострих заворушень і пікетів нема. Але, боюсь, якщо це виявиться правдою, то шахтарі разом з родинами повторять історію 1990-х. Тоді шахтарі страйкували і в Червонограді, і у Львові, і в Києві. Навіть спустились у шахти і місяць не підіймалися на-гора. І таким небезпечним способом таки добилися виплати заборгованостей. Якщо зараз влада посміє закрити шахти, то відповідь наших чоловіків буде, очевидно, дуже різкою», — каже Аліса Лобур. Її чоловік працює на шахті «Відродження». Наразі цій копальні не загрожує закриття. Але гірники — люди дуже солідарні.
Програма розвитку — лише для обраних
А розвалив «картковий будиночок» один, на перший погляд, абсолютно безвинний документ — «Програма розвитку вугільної галузі на період до 2030 року». І ключове слово «розвиток» у назві цієї програми стосується далеко не до всього комплексу вугільної промисловості.
Нещодавно Михайло Волинець, голова Незалежної профспілки гірників України, звернув увагу українців на цікаві моменти отої програми. «Якщо уважно придивитися, то, крім того, що деякі шахти закривають, ще 35 шахт — у списку на припинення робіт під виглядом зупинки на реконструкцію. Загалом виходить десь із 60 шахт, які мають припинити свою роботу. Але в тому списку, що на закриття, вказано різні роки: одні — 2013-го, інші — 2015-го чи 2022-го. Але якщо визначені строки закриття, це значить, що шахти не будуть розвиватися. Їх будуть підводити під закриття, потім перервуть якийсь ланцюжок і ця шахта в один момент зупиниться», — офіційно заявив пан Волинець.
Отже, виходить, що 2011–2015 роки — це час, за який Міністерство енергетики та вугільної промисловості має можливість ліквідувати всі «невгодні» шахти. І зробити це треба якнайшвидше, бо 2015 року почнеться інший процес — оптимізаційний. Саме тоді привабливі шахти приватизовуватимуть, старе обладнання замінять на нове, інвестують кошти в нові технології.
А вже 2020-го і протягом 10 наступних років уряд України сподівається на чималі прибутки. Якщо вірити «Програмі розвитку …», це має бути період розквіту українського вугільної промисловості. От тільки не для Західної України.
25.01.2013