Друга хвиля коронавірусу змушує відновлювати карантинні обмеження. Чи дійсно це потрібно? Чи не завдасть карантин більшої шкоди суспільству, ніж сама пандемія? Науковці аналізують коронавірусний досвід.
Свого часу найбільше було суперечок навколо шведської моделі протидії поширенню пандемії. Адже в той час, коли весь світ запроваджував жорсткі локдавни, аби стримати поширення зарази, шведи вирішили піти своїм шляхом. Країна відмовилася від масштабних обмежувальних заходів. Суворого карантину, як у багатьох інших країнах Європи, там не було запроваджено. Працювали заклади громадського харчування. Люди вільно гуляли в парках, діти бавилися на майданчиках, відвідувачі ресторанів вільно спілкувалися на терасах. Тобто шведи провадили фактично звичайний триб життя. Швецька влада запровадила лише мінімум заборон, здебільшого вдаючись до рекомендацій і покладаючись на свідомість своїх громадян.
Хтось захоплювався таким рішенням шведів, хтось гостро критикував їх. Коли ж прийшов час підбивати підсумки боротьби з пандемією, швецьке керівництво визнало, що таки переборщило зі зверхнім ставленням до карантину. Головний епідеміолог Швеції Андерс Теґнелл (Anders Tegnell) визнав, що його стратегія боротьби з COVID-19 призвела до занадто великої кількості смертей після того, як він переконав свою країну уникнути суворої ізоляції. «Якби ми зіткнулися з тією ж хворобою з тим же знанням, що і сьогодні, – я думаю, що наша відповідь була б десь посередині між тим, що зробила Швеція, і тим, що зробив інший світ», – визнав Теґнелл.
Хоча досі ніхто не ризикне дати чітку рекомендацію щодо того, наскільки суворим повинен бути нині карантин. Відмінність весняної ситуації з актуальною, осінньою, в тому, що в суперечку щодо обмежувальних заходів, окрім медиків-епідеміологів, котрі малювали схеми поширення хвороби, активно вступили економісти й соціологи, котрі будують свої моделі застережень перед рецесією. Що й зрозуміло – подальше дотримування локдавну ще сильніше поглибить економічне падіння, спричиняючи кризу не лише в господарці, а й у соціальній та й інших сферах людського життя.
У цьому контексті варто пригадати дебати в Королівському коледжі Лондона в березні цього року. У своєму виступі британський епідеміолог Ніл Ферґюсон (Neil Ferguson), наприклад, передбачав смерть пів мільйона британців, якщо кабінет міністрів під керівництвом Бориса Джонсона й надалі опиратиметься й не запровадить жорсткий локдавн. Наляканий кабінет, попри небажання, все ж запровадив жорсткі заходи. Той же Ферґюсон пророкував 10-мільйонній Швеції щонайменше 100 тисяч летальних випадків до кінця липня, якщо її уряд й надалі нехтуватиме небезпекою коронавірусу.
Ми ніколи не дізнаємося, як би розвивалися події в Об’єднаному Королівстві, якби його уряд не дослухався до засторог видатного епідеміолога. Але ми точно знаємо, що сталося зі Швецією, котра пішла таки своїм шляхом. Ось уже середина вересня, а смертних випадків від COVID-19 там, згідно з даними Worldometers на ранок п’ятниці, 18 вересня, лише 5.864. Можливо, їх було б менше, якби Стокгольм таки вдався до локдавна, бо кількість смертей від COVID-19 у Швеції таки вшестеро перевищує показники Норвегії і Данії разом узятих. Утім, все ж те апокаліптичне пророцтво навіть близько не справдилося. І не факт, що більша смертність, ніж у сусідніх країнах, є лише наслідком незапровадження жорсткого карантину.
Відтак авторитет науковців медичного профілю в цих дебатах нині суттєво впав. І, найімовірніше, можновладці у своїх рішеннях більше послуговуватимуться порадами економістів.
«У повітрі кишать припущення і твердження про те, що буде, якщо зробити одне або не зробити іншого. Зараз нам потрібно наступне покоління даних, які складуть основу для обговорення, який тип політики можна вважати успішним, а який – невдалим», – резонно зазначає професор Тюбінгенського університету, макроекономіст Ґернот Мюллер (Gernot Müller).
Нещодавно данський економіст, професор Орхуського університету Крістіан Бйорнсков (Christian Bjørnskov) опублікував доволі цікаве дослідження, яке його група провела в 24 європейських країнах. Науковці намагалися встановити, наскільки суворість карантину в першій половині 2020 року в різних країнах вплинула на тамтешній рівень смертності. Враховуючи, що у методах підрахунку летальних випадків від COVID-19 існує досить суттєвий різнобій, науковці вирішили брати до уваги смертність загалом. Суворість карантину розраховували за 13-ма чинниками: від закриття шкіл, підприємств і кордонів – до стратегій збору аналізів у населення і відстеження контактів, а також заборони полишати домівки.
Група щотижня відстежувала загальну смертність у піддослідних країнах, порівнюючи її з контрольною цифрою, а саме зі середньою кількістю померлих за той же тиждень у тій же країні в 2017, 2018 і 2019 роках.
Група Бйорнскова зауважила, що через два-три тижні після запровадження чи посилення карантину невеликий позитивний ефект все ж був. Але через чотири тижні він сходив нанівець. «Якщо порівняти країни на підставі введеного ними карантину, виявиться, що немає жодного зв'язку між тим, наскільки суворим він був і загальною смертністю після піку захворюваності», – розповів Бйорнсков.
До схожих висновків дійшла й група канадських та американських дослідників-медиків на чолі з професором Торонтського університету Ребейлом Чодрі (Rabail Chaudhry). Група аналізувала широкий спектр медичних і соціально-економічних даних із 50 країн Європи, Азії, Африки і Америки, щоби зрозуміти, що сформувало хід національних епідемій. «Урядові заходи – такі як закриття кордонів, повний карантин і більш інтенсивне тестування людей на COVID-19 – не корелюються зі значним скороченням кількості критичних випадків захворювання і загальною смертністю», – висновує Ребейл Чодрі.
Відтак слід очікувати, що можновладці таки прислухаються до економічних експертів, і повторення весняного локдавна восени не відбудеться, навіть попри невтішну актуальну статистику заражень і смертей. Радше робитиметься ставка на соціальну свідомість людей, їхню звичку до ретельнішої гігієни, вироблену впродовж першої половини поточного року.
