В Україні стартував мистецько-громадський проєкт «Плюс1», присвячений нашим новітнім героям – українським військовим, які віддали свої життя за демократичні цінності, право вільного вибору і людську гідність.
Фото проєкту «Плюс1»
У мультимедійному проєкті крізь призму авторських фотографій французького фотографа українського походження Юрія Білака українські сім’ї розповідають історій своїх близьких – загиблих на війні з Росією. Уперше експозицію з 22 фотостендами представили цього року у Києві на Михайлівській площі 29 серпня, у День пам’яті захисників України.
Фото проєкту «Плюс1»
«Проєкт має за ціль відокремити цих героїв від статистики. Та висвітлювати їхні історії з наміром, щоби ми їх ніколи не забули. Це найменше, що ми можемо зробити», – каже фотограф Юрій Білак.
Фото проєкту «Плюс1»
Кожна сім’я обрала одну сімейну реліквію – річ, яка є найпам’ятнішим нагадуванням про загиблого: куртка, гітара, лицарські обладунки, книги. Ці родинні артефакти уособлюють своєрідне продовження відсутньої на фото людини. За допомогою QR-кодів, якими позначені родинні реліквії, кожен глядач може перейти на сайт проєкту і детально познайомитися з історіями.
Фото проєкту «Плюс1»
Тексти для проєкту підготували українські інтелектуали, письменники та митці: Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Ярослав Грицак, Лариса Денисенко, Олександр Михед і ще 17 авторів.
Героями експозиції «Плюс1» стали вчорашні вчителі, журналісти, будівельники, програмісти, моряки, студенти, кадрові військові. Тут зібрані історії людей з Маріуполя, Житомира, Харкова, Коломиї та інших куточків країни – команда проєкту показала всю ширину географії, яка у війні зблизила громадян України у боротьбі за право на вільне життя. Ними стали: співак французької опери Василь Сліпак, український заробітчанин Володя Питак, який до війни десять років жив у США, японіст Свят Горбенко і моряк Андрій Назаренко.
Фото www.plusone.org.ua
«Є дві константи, які дозволяють людині орієнтуватися в часі, орієнтуватися в майбутньому і минулому – це пам’ять і надія. Пам’ять єднає нас із минулим, а надія веде нас у майбутнє», – зазначив письменник Юрій Андрухович, який написав есе на основі розповіді Олени Жук, дружини загиблого під Дебальцевим капітана Миколи Жука.
«Я не маю сумніву, а маю велику надію, що в цій війні ми переможемо. Але ми переможемо у цій війні за тієї умови, якщо ми будемо ставитися по-людськи до тих людей, які за нас воюють», – зазначив історик Ярослав Грицак, який присвятив текст Василеві Сліпаку.
«Міфічна свідомість властива всім людям. ..Релігійний інстинкт, вмонтований у нас, не може існувати без міфу, адже він надає нашому життю сенсу та змістовності. Особливо сильно це помітно у часи криз та потрясінь.
..Той з нас, хто був на Майдані, знає ці приклади з власного досвіду. Повертаючись на ніч з Майдану, натовп у метро так само спонтанно співав «Ще не вмерла Україна». Щоденний спів гімну став нормою, адже була загроза, що твоє життя може перерватися цієї ж ночі. Але поки ми співаємо гімн, наша спільнота лишається безсмертною.
Навіть найбільш промовисті історії були би маловартісними, якби за ними не стояли жертви. Так само, як християнство потребує мучеників, так і міф потребує своїх свідків. Міф живе доти, поки серед нас є ті, хто пожертвує заради нього найдорожчим. Особливо ті люди, до яких прикута увага та світова любов.
Тому таким важливим є приклад Василя Сліпака. Він міг бути співаком у Ґранд Опера, їздити на гастролі по всьому світі, кожного разу вертатися до Парижу. Багато хто мріє про таке життя. Недаремно одна з популярних українських пісень висловлює жаль з приводу того, що «ми помремо не в Парижі».
Куля знайшла його далеко від Парижу, у пісках Дебальцева. З точки зору щоденності, смерть випадкова і безглузда. З перспективи історії, саме така смерть має найбільший сенс.
Я не знаю, яких політичних поглядів був Василь Сліпак. З інтерв′ю його брата Ореста дізнався, що ім′я Василя зараз хочуть перетягнути до себе то одні, то інші політичні сили. Я, як прихильник лібералізму, втримуюся від спокуси зробити з нього ліберала. Однак для нас, лібералів, його життя і смерть служать нагадуванням, що справедливі закони, демократичні інституції, повага до особистих прав — все те, до чого прагнемо і віримо, не втілиться, якщо за ними не стоять духовні принципи. Принципи такі сильні, що заради них варто не лише жити, але і вмерти».
З есею Ярослава Грицака.
Автори «Плюс1» закликають познайомитися та підпримати проєкт для того, щоб представити експозицію для огляду у Львові, Дніпрі, Одесі, Маріуполі. Далі мають намір експонувати її у чотирьох європейських столицях – у Парижі, Берліні, Брюсселі, Лондоні, а також за океаном – в американських та канадських містах.
«Це проєкт про тих, хто присвятив частинку себе створенню модерної України. Стаючи на захисті цінностей демократії та свободи, вони стали оборонцями не лише України, а цілої Європейської цивілізації», – зазначив керівник проєкту Мар’ян Присяжнюк і додав: у героях проєкту – частинка нас самих і кожного з нас. Проєкт проблематизує питання самоідентифікації, його ціллю є вибудування чітких меседжів задля розуміння себе як спільноти через образи певних індивідуумів.
Фото www.plusone.org.ua
Мистецький проєкт є складовою широкої адвокаційної кампанії, започаткованої активістами в Україні і скерованої на системну роботу з політикою вшанування пам’яті та покарання винних за військові злочини.
«Ми хочемо розпочати цей діалог та разом із державними інституціями та громадянським суспільством створити Візію вшанування пам’яті, яка дозволить нам домовитись про головні моменти: як берегти живу пам’ять про героїв», – розповіла координаторка проєкту «Що таке пам’ятати» Оксана Іванців.
За її словами, через роботу в експертних групах профільних міністерств і відомств, через публічні дискусії з залученням ветеранської спільноти, сімей загиблих, правозахисників, учасники проєкту будуть працювати над низкою важливих питань: починаючи від концепції вшанування пам’яті героїв російсько-української війни, зовнішньої стилістики пам’ятників та їхньої інтеграції в міський простір і аж до питання відновлення справедливості, покарання винних у військових злочинах та адвокації гармонізації українського законодавства з міжнародним кримінальним правом.
Нагадаємо, багатогранність таланту та життєвий подвиг Василя Сліпака надихнув творчу спільноту на створення масштабної опери «Міф Роду».
18.09.2020