Культовий латвійський рок-гурт Jauns Mēness (Яунс Менесс – Новий місяць, у сенсі фази місяця) засновано у 1987 році. Засновниками були Айнарс Мієлавс (Ainars Mielavs) і Ґінтс Суола (Gints Sola). Починаючи з 1990-го, гурт неодноразово був визнаний найкращою рок-групою Латвії, випустив 6 студійних альбомів та декілька синґлів, записав чимало концертів, у тім числі разом із Латвійським симфонічним оркестром. У 1991 році Jauns Mēness здобули grand prix на фестивалі у Сопоті, a 1992-го отримали нагороду на фестивалі в австрійському Бреґенці. Цього ж року гурт вирушив у турне до Сполучених Штатів.
Слова таких відомих пісень гурту, як „Piekuns skrien debesis“ (Сокіл летить по небі) або „Kad mēness jūrā krīt“ (Коли місяць падає до моря), знали напам'ять сотні тисяч фанів, а концерти Jauns Mēness збирали десятки тисяч латишів. Їхня творчість залишила виразний слід в історії сучасної латвійської рок-музики, а в ширшому контексті – також в історії розвитку громадянського суспільства Латвії на початку 1990-х, позаяк гурт тоді був однією з ікон латвійської масової культури.
А.Мієлавс, фронтмен і соліст гурту, після його розпаду у 1999 році продовжує сольну кар'єру, також у співпраці з іншими музикантами у рамах проєкту „Mielavs un Pārcēlāji“. 10 вересня артист власне презентував свій новий альбом «220 volti». На власній фермі неподалік Риги Айнарс вирощує чорниці й намагається утримати музичну студію та магазин під спільною назвою „Upe“ (лат. «ріка») у центрі Риги, хоча, як сам визнає, в епоху стрімко зростаючої популярності віртуальних музичних платформ, як-от Spotify та інші, погляд на цей ґатунок діяльності невпинно змінюється. Саме в приміщені „Upe“ на Вальню ієлла (Vaļņu iela) в Ризі в останніх днях серпня я розмовляв з Айнарсом – про феномен Jauns Mēness, рок-музику та дух свободи.
— Латиші часто називають свою батьківщину "співучою країною" (лат. dziedoša valsts). Наскільки правдивий такий погляд? Чи справді Латвія в цьому плані відрізняється від своїх балтійських сусідів?
— Не думаю, що ми в цьому плані якісь особливі. На мою думку, всі три країни Балтії можна охарактеризувати як "співочі". Це правда, що латиші люблять співати і, що ще важливіше, співають разом, а не окремо. Це, своєю чергою, пояснює велику популярність, яку мають, серед інших, Свята пісні (лат. Dziesmu svētki) у нашому суспільстві та їхній майже культовий статус. Особисто я не можу ставитися до мелодії та тексту пісні окремо – сприймаю їх лише як одне ціле, тому й не можу слухати пісню, якщо мені не подобаються її текст або я його не розумію. Текст є невід’ємною і дуже важливою складовою пісні, принаймні для мене. Більшість наших пісень мають значення, і саме тому я пишаюся нашою латиською традицією співу. Однак мені також до вподоби, наприклад, григоріанські співи.
— Jauns Mēness була створена в 1987 році – роком раніше, ніж Латвійський Народний Фронт (Latvijas Tautas Fronte). Чи вплинула популярність рок-музики у той час на процес здобуття незалежності Латвії? Рухи за незалежність у країнах Балтії також називали "співочими революціями". Це не випадково?
— Я завжди був і залишаюся дуже критичним до себе. Однак кілька днів тому власне спілкувався на згадану вами тему зі своєю дружиною, і вона сказала мені: "Чи ти усвідомлюєш, що твій гурт – як і інші, такі як Perkons чи Līvi – насправді був рушійною силою нашої співочої революції? Мені залишається лише годитися. Хоча в цьому контексті слід наголосити, що Jauns Mēness у своєму репертуарі не мав типових protest songs – пісень протесту. Створюючи наші пісні, які колись мій друг Артемій Троїцький назвав терміном Baltic rock – балтійським роком, ми черпали натхнення насамперед у латвійському фольклорі, і насправді власне це було основою нашої творчості, тим, що робило нас унікальними. Саме ці народні пісні – tautas dziesmas, як ми це називаємо латиською – які ми адаптували в сучасному аранжуванні і на цій основі створили щось нове, інше, стали суттю нашої творчості.
— Отже, ви зробили те, що люди тоді шукали і хотіли почути?
— Саме так. Однак у цьому ракурсі цікаво також, що зараз я спостерігаю певний феномен відродження наших пісень – виявляється, молоде покоління заново відкриває наші твори для себе і все ще вивчає напам'ять тексти наших пісень, незважаючи на те, що в їхньому дорослішанні вони не відігравали якоїсь особливої ролі, на відміну від попереднього покоління. Це просто чудове відчуття – і я тим пишаюсь, мушу визнати.
— А. Троїцький, котрого ти згадав, свого часу описав музичний стиль Jauns Mēness як "балтійську відповідь U2". Деякі з ваших ранніх пісень дійсно мають багато спільного із творчістю цього відомого ірландського гурту. Що саме було на той час вашим найбільшим джерелом натхнення?
— Дійсно, на початку найбільшим натхненням були власне U2. Те, як грав їхній гітарист Edge, було чимось особливим, новим, надзвичайним. Пам’ятаю, коли ми з Ґінтсом Суолою познайомились, я запитав його, чи може він заграти як цей фацет. Ґінтс прослухав запис, спробував – і за годину він звучав майже ідентично, як Edge. Однак, зізнаюся, я не міг похвалитися таким сильним вокалом, як Боно (сміється)... Тож спочатку ми насправді звучали дуже схоже як U2. А приблизно через три роки ми виробили свій власний стиль. Нас також дуже інспірували The Pogues та їхній лідер Шейн Мак Ґоуен (Shane Mac Gowan) – те, що робили ці хлопці, на мою думку, є найкращим прикладом кельтського року. Згодом також відомі шкоти The Waterboys з їхнім вокалістом Майком Скоттом. Пам’ятаю, вони тоді власне щойно випустили фантастичний альбом "Room to Roam", який став для нас унікальним джерелом натхнення. Пізніше я навіть записав пісню разом з Майком – але це вже інша, пізніша історія.
— Все-таки що свідчить про унікальність балтійського року – що вирізняє його на тлі інших? Це тільки мова чи щось іще?
— Так, маєш рацію, латиська мова тоді відігравала виняткову роль. Це дуже мелодійна мова, звучна та музична, ідеально підходить для пісень – також рокових. Мені здається, що, співаючи латиською мовою, можна виразити більше, ніж, скажімо, тою ж англійською. Ще одна важлива річ – це ментальні відмінності. Я, мабуть, нікого особливо не здивую, якщо скажу, що національний характер латишів – це щось середнє між литовцями та естонцями. Ми не такі активні, як литовці, радше інтроверти, але теж не такі інтроверти, як естонці. Це також багато в чому показує, яким є латвійський рок. Згадуючи про ті часи, слід також зазначити, що ми робили багато речей, дуже незвичних для радянської музики. Ось чому музичні критики – такі, як власне Артемій Троїцький – визначали нас тоді як феномен балтійського року. Звичайно, ми були не єдиними в Латвії та країнах Балтії – численні інші колективи також посилалися на фольклорні елементи й фольклор у своїх творах; можливо, лише меседж, який вони хотіли передати таким чином, був дещо менш виразним.
— Багато представників мого покоління неодмінно пам’ятають такі культові рок-фестивалі, що відбувалися в країнах Балтії в останнє десятиліття XX століття, як Rock Summer в Естонії чи т.зв. Roko Maršai (рокові марші) у Литві. Ці події справді були дуже популярними в той час і мали дійсно масовий характер. Чому рок-музика з часом втратила своє значення та популярність, віддаючи сцену майже виключно поп-музиці?
— Я б не погодився з таким твердженням. Рок усе ще живий. Але насправді очевидно, що часи рок-гуртів відійшли у минуле. Сьогодні основна увага зосереджується на виконавцеві, а не групі. Феномен рок-гуртів за визначенням базувався на емоціях, можливості розділяти їх з іншими. Зараз цього немає – ці часи вже, на жаль, залишились у минулому.
Rock Summer, фестиваль, котрий організував в Естонії Юрі Макаров, справді було подією виняткового характеру та важливості, але в Латвії у нас досі відбувається, наприклад, фестиваль "Positivus". Гаразд, цього року зі зрозумілих причин він не відбудеться, але загалом у них все добре, організатори знайшли свою нішу, і головним музичним стилем цього фестивалю все ще залишається рок-музика. Ще один чудовий приклад – фестиваль "Sziget" у Будапешті, є й інші приклади, і їх не так мало. Це доводить, що рок-музика все ще жива і може надихнути молодь. Формат, вочевидь, змінився, але зміст залишається.
— Такі гурти, як власне Jauns Mēness в Латвії, Fojė в Литві чи Terminaator в Естонії, досягли піку популярності у своїх країнах, але насправді залишалися майже невідомими за їхніми межами, включаючи балтійських сусідів. З іншого боку, ми маємо приклад успішної кар’єри та міжнародного визнання у випадку латвійського гурту Prāta Vētra (відомого за кордоном як Brainstorm). У чому причина того, що країни Балтії не створили спільного музичного ринку?
— Передусім причини слід шукати в мовних відмінностях, оскільки наші три нації говорять різними мовами, які взаємно незрозумілі. Але, звичайно, не тільки тому. Важливо також, що всі три наші країни є малими, також – а можливо передусім – за кількістю населення. Припустимо, що я збирався б щотижня їздити на гастролі – незабаром мені довелося б відмовитися від цього наміру, звичайнісінько не вистачило б відповідної кількості людей, котрі бажали б мене слухати, я б дуже швидко усім набрид. Наші музичні ринки дуже малі та герметичні, просто не вистачає місця для інших виконавців. Випадок з Prāta Vētra показує, що історія успіху за межами рідної країни таки можлива, але слід пам'ятати, що з самого початку вони записували пісні не лише латиською, а й англійською мовами. І Ренанс Кауперс, їхній лідер, треба визнати, є надзвичайно харизматичною фігурою.
— У Jauns Mēness ви раніше також записували пісні англійською мовою.
— Так, але це був досить короткий епізод, і це було дуже давно. Оскільки ми ставали дедалі популярнішими тоді в Латвії, ми також намагалися підкорити слухача за її межами і дійсно записали декілька пісень англійською мовою. Однак хутко ми дійшли висновку, що Jauns Mēness є унікальним і може зацікавити аудиторію саме завдяки тому, що він є таким, яким є – зокрема завдяки мові, котрою ми співаємо. Латиською мовою. Мій приятель з часів студій відомий латвійський актор Іварс Майлітіс (Ivars Mailītis) якось відвідав Париж з нагоди відкриття якоїсь виставки. І перше, що він побачив, увімкнувши телевізор після реєстрації в готелі та увійшовши в номер, це був відеокліп на нашу пісню "Piekuns skrien debesis", який саме показували на каналі MCM. Він був шокований тим і часто розповідав мені цю історію. Отже, я вже давно відмовився від писання текстів для своїх пісень англійською мовою.
— Що латвійці знають про сучасну литовську та естонську музичну сцену?
— З литовських виконавців я чув про Daddy Was a Milkman. Одна популярна латвійська FM-станція частенько грає їхні пісні – можливо, тому, що литовці, як кажуть, є серед акціонерів цього радіо (сміється). Я багато чув про Андрюса Мамонтоваса та його День вуличної музики. Що стосується естонців, то міг би без вагань згадати, наприклад, Ewert and the two Dragons.
— Слухаючи тексти пісень Jauns Mēness, часто можна почути слова про свободу – ця тема досить характерна для вашої творчості та самобутня. "Līdzi sapņiem aizeju brīvs, esmu vēl dzīvs, vēl dzīvs" (вільний я прямую до своїх мрій, я досі живий) – так, наприклад, звучить приспів однієї з ваших пісень. Спостерігаючи нещодавно за масовими акціями протесту в Мінську, можна помітити, що їх супроводжує колись відома пісня "Ми очікуємо змін" популярної радянської рок-групи "Кіно". Розпад Радянського Союзу в Білорусі, здається, розтягнувся на тридцять років. Чому в країнах Балтії на їхньому шляху до незалежності звучали інші пісні, ніж у Білорусі?
— Щиро кажучи, я не думав про це, принаймні з цієї точки зору. Треба визнати: у часи, про які ми говоримо, записи російських рок-груп, як правило, були дуже низької якості, порівняно з нашими, балтійськими. Іноді навіть настільки, що я навряд чи міг зрозуміти слова. Не можу сказати, чому так було. З іншого боку, я є великим шанувальником творів Бориса Гребенщикова – він, безумовно, один із людей, які сформували мій музичний смак, мене вражає його здатність складати тексти в гармонії з музикою. Я радий, що Борис досі активний, творить, а його пісні є популярними.
Чому білоруси повернулися до цієї пісні? Можливо, тому, що тоді вони не створювали своїх власних подібних пісень або навіть власної рок-музики загалом, чи теж просто не мали достатньо бажання, щоб вона стала справді популярною. Безперечно, згадана пісня Віктора Цоя була надзвичайно популярною на той час і мала сильний меседж, створюючи своєрідний маніфест. Крім того, текст звучить російською мовою, і ця мова насправді є основною мовою білоруського суспільства, на відміну від білоруської, на жаль.
Кілька років тому я був у Білорусі зі своєю родиною та друзями – родич одного з них на той час працював у посольстві Латвії в Мінську, тож ми скористались можливістю відвідати його та оглянути країну. Тоді я був глибоко вражений емоційним станом суспільства, котрий я там застав, та якого неможливо було не помітити. Пам’ятаю, тоді я подумав – добре, що живу в Латвії. Отож здається очевидним, що люди там дійсно дуже спраглі змін, і ця пісня тридцятирічної давності це чудово підкреслює.
Розмовляв Нікодем Щиґловський
Ainars Mielavs
Rokas lydėjo mus į laisvę. Ir jis vis dar gyvas
Literatūra ir menas (№ 15/2020)
Переклад Нікодема Щиґловського
