І тварини практикують соціальну дистанцію

 

Людина — не єдина істота, що за умов інфекції практикує соціальну дистанцію. Існує чимало видів тварин, що змінюють свою соціальну поведінку, щоби захистити від зараження себе або інших представників свого виду. Так, інфіковані мурахи та бджоли часто покидають гніздо, а карибські раки — своє житло, яке ділять з іншими. Деякі примати уникають заражених представників свого виду. Але буває й навпаки.




Круки не бояться хворих і мертвих представників свого виду. Натомість інші види тварин вдаються до певних заходів, які мали б запобігти зараженню. Зображення: Kaeli Swift.  


 

Карантин, дотримання дистанції та обмеження контактів повинні пригальмувати пандемію коронавірусу. Соціальна дистанція означає зменшення ризику заразитися. Ізоляція інфікованих, відстань та посилена гігієна — це практикували й за інших історичних інфекцій: від прокази до чуми.

 

Але не лише людина — деякі тварини також змінюють свою поведінку, коли їхня популяція страждає від інфекції або паразита. До яких заходів вдаються тварини, з’ясували науковці на чолі з Андреа Товнсенд (Andrea Townsend) з Гамільтонського коледжу в Нью-Йорку. “Я хотіла дізнатися, як соціальні тварини реагують на такі хвороби — чи вони, як і ми зараз за умов COVID-19, практикують соціальну дистанцію?”

 

Виявилося, що тварини дуже по-різному реагують на епідемію, залежно від виду, хвороби та умов навколишнього середовища. Адже якраз для соціальних тварин ізоляція має свою ціну: без захисту та догляду групи окремі особини майже завжди приречені на смерть. “Те, що таке дистанціювання все ж присутнє, демонструє: його переваги часом переважують недоліки”, — пояснила вчена.

 

Як приклад вона навела медоносних бджіл. Коли робітниці заражаються паразитичним грибом Nosema, вони рідше повертаються до вулика. Незважаючи на те, що через це вони помирають, у такий спосіб бджоли зменшують ризик зараження інших членів свого гнізда. Біологічно така самопожертва має сенс, оскільки всі бджоли у вулику — сестри, і їхні гени, навіть за відсутності зараженої комахи, передаються далі.

 

Своєрідне дистанціювання практикує також карибський лангуст (Panulirus argus). Зазвичай ці раки живуть по кілька особин у норах, виритих у землі. Але коли один із раків заражається вірусом PaV1, його співмешканці це визначають по запаху сечі й уникають хворого та його житло.

 

І мандрили нюхають послід своїх співмешканців, з’ясовуючи, чи вони не заражені паразитом, а потім уникають заражену особину, повідомили Товсенд і її команда.

 

У тваринному світі вчені виявили ще одну “типово людську” реакцію на інфекції: зростає недовіра до представників інших груп. Якщо гніздо мурах заразить, наприклад, патогенний грибок, знижується соціальний обмін між різними групами мурах всередині гнізда та між його частинами. Соціальна поведінка мурах стає “більш модульною”, пояснюють біологи. Науковці припускають, що у гомінідів тісна взаємодія всередині групи й часто агресивна реакція на чужинців розвинулися як реакція на зараження паразитом. Адже зменшення контактів з іншими потенційно зараженими групами також знижує ризик того, що паразит чи патоген проникне в групу.

 

Замкненість у сім’ї — це також явище, яке, крім людей, властиве й деяким тваринам. “Мандрили доглядають за близькими родичами, коли ті заражаються патогенними одноклітинними. Натомість інших, не споріднених членів групи з такими ж інфекціями вони уникають”, — повідомили Товсенд та її команда.

 

Існують також випадки, коли соціальна дистанція має для тварин більше недоліків, ніж переваг — коли в групі вони можуть надійніше захиститися від зараження. Прикладом в цьому випадку є інфекції, які переносять комарі або інші вектори. Американський перелітний дрізд, зокрема, рідше хворіє на вірус Західного Нілу, коли залишається в зграї. Тоді для птахів знижується ризик того, що їх вкусить та інфікує комар.

 

Іншим випадком є заразні, але несмертельні недуги — наприклад, кліщова короста у вовків: якщо тварина в стаді заражається, її не виганяють. Про хворого піклуються його побратими. Тож ослаблена тварина має значно більше шансів вижити. “Смертність інфікованих вовків, оточених п’ятьма іншими вовками в зграї, відповідає смертності незараженого вовка”, — розповіли вчені.

 

Інші види тварин не вдаються до соціальної дистанції, адже тоді вони не можуть нормально розмножуватися: тасманійський диявол в процесі суперництва постійно заражає представників свого виду інфекційним раком морди, але не знайде самки, якщо не буде битися.

 

Потомство земноводних має більше шансів вижити, коли його відклали у великій спільній ікрі в ставку —  навіть якщо це збільшує ризик заразитися смертельним грибком. Той, хто буде окремо відкладати свої яйця, ризикує, що їх всіх з’їдять.

 

 

Nadja Podbregar

Auch Tiere praktizieren Social Distancing 

Hamilton College, Proceedings of the Royal Society B, 2020; doi: 10.1098/rspb.2020.1039,

Зреферувала С.К.

03.09.2020