Що було безпосередною причиною димісії бувшого міністра фінансів д-ра Дунаєвского, доси ще не звістно. Знає ся лиш тілько, що на послїдній радї міністрів перед розвязанєм ради державної настало межи д-ром Дунаєвским а ґр. Таффим якесь непорозумінє що-до дальшого поступованя кабінету, що д-р Дунаєвскій був инших поглядів як ґр. Таффе і що остаточно сей послїдний рішив справу в некористь Дунаєвского. Тепер же показує ся, що бувшій міністер фінансів війшов в конфлікт ще і з другим міністром і то з міністром краяном, по котрім міг найменше сподївати ся, що той стане єму на перешкодї.

Зібралася в одній ждальні, як то кажуть, кумпанія невеличка, але чесна.   Замість балакати собі про погоду, чи про що, чи взагалі сидіти маком, оці темні типи давай атакувати безборонних дівчаток. Очевидно, язиками.   — Прошу вас, — каже один тип, — я дивлюсь, а вона починає зачіску собі робити. Розумієте, стоїть дівка за буфетом, тут хліб, там ковбаса, тут масло, а вона гребінь кладе поміж продукти. Кров ударила мені до голови. Ну, й дав же я їй научку...  

(Портрет.)     — А до сто чортів, пане кондуктор, дасте менї вже раз яке купе чи нї? Оден посилає мене в гору аж до льокомотиви, другій каже ити аж до ваґонів з товаром. Впишу до книги жалоб! Та-ж то страшна тутки господарка. Щось такого ще менї нїколи не лучало ся!   — Чи купе для курцїв?   — Розуміє ся, що для курцїв. То вічне розпитуванє. Коли хтось нїчого не каже, то розуміє ся, що хоче мати купе, де можна курити.   — Прошу, ось тут. Поїзд зараз відходить.  

Головний рускій комітет виборчій, дoвідaвши ся, що польскій комітет центральний для всхідної Галичини бажає і ожидає якогось контакту з ним, постановив зробити пробу, чи дало би ся дїйстно до якогось Поляками часто висказуваного порозуміня в справі виборів допровадити і вибори без деморалізаційних аґітацій, розпоюваня і підкуплюваня перевести. Отже заявив се виразно комітетови польскому, що хоче з ним поговорити, і в тій цїли визначив з-помежи себе трьох своїх членів. Польскій комітет відповів, що готов з своєї сторони також виделеґувати трох членів.

Відповідь на напасть дописувателя "Народа".   В 3-ім числї "Народа" помістив п. Роман Алексевич, слухатель прав і бувшій член "Буковини", статью, котра бодай по части має служити характеристичним образцем пожитя питомцїв віденьскої духовної семінарії. Статья ся єсть так "неможливою", що найлучше було би перейти над нею до порядку дневного, — однак з огляду, що вісти подані в нїй суть ложні і оскорбляючі, підписаний уважає за конечне відповісти на ню бодай короткими словами.  

 

В половині падолиста 1890 р. прийіхав у Львів театр руский під зарядом д. Н. Біберовича, щоби відповідно до умови з товариством "Руска Бесіда" дати також в тім році кільканацять представлень на львівскій сцені. За ввесь той час від 15-ого падолиста до 18-oгo грудня м. р. велів поставити д. Біберович вісімнацять драм: в тих 13 орігінальних, 5 перекладних: 1) Свояки, ком. Балуцкого, перев. Олесніцкого; 2) Він не заздрісний, ком. Ельтца, перев. Лучаківского К.; 3) Дівчина з чужини, ком. Шентана, перев. Е. Олесніцкого; 4) Мікадо Жільберта пер. Ол—ого; 5) Донька Фабриція Вільбранда, пер Ол—ого.

(Посвята д. Михайлови Павликови).   І.