Д. 31 января н. с. розпочався у Львові, а д. 2 фебр. скінчився перший зйізд галицкоі партіі соціяль-демократичноі. Зйізд той радив у великій салі ратушевій, а складався він з делегатів (около 40) і з гостей (около 140, в тім числі й справоздавці газет, при чім годиться зауважити, що аранжери зйізду вважали відповідним запросити редакціі часописів ворожих рухови соціяльдемократичному, як "Dziennika polskiego", "Przeglądu" ітп., а не запросили редакціі "Народа", ані скілько знаємо, жадноі іншоі з руских редакцій).

Не стілько для особистоі сатісфікціі, скілько для ілюстраціі, як серіозно і чесно веде "Дѣло" полеміку особисто і яким оружєм побиває своіх противників, я зважуюся положити перед очима читачів "Народа" і піддати під йіх суд отсі два документи.   1. В н-рі 30 "Дѣла" з д. 7 (9) фебр. під написом "З регістру клевет" уміщено слідуючу гарну статейку:  

Орган парискій "Le Figaro" вважав чомусь потрібним в 41 нрі сего року заблудити до Галичини, "краю так гарного і наскрізь оригінального" і посвятити своіх читачів в тайни нашоі "новоі ери". В статейці "Les nationalites en Autriche" розказує співробітник сеі часописі, що в Австріі є чи мало народностів, так що пануючому приходиться бути правдивим поліглотом, щоби міг порозуміватися з своіми підданими. Всі ті народности дуже лояльні для дінастіі і цісаря, але між собою бються що мають сили.

Общество "Русская Рада" — про котру, коли ходить о позитивну якусь роботу для Русинів, нїчо не чувати, — підоймає вже по т. зв. всенароднім вічу одну аґітацію досить характеристичну.   Ото видїл общества "Русская Рада" розіслав по краю випечатану під днем 24 н. ст. лютого с. р. відозву [підписану предсїдателем Б. А. Дїдицким], взиваючи до вношеня до міністерства просвіти протестів против "посягательства на нашу споконвічную правопись". Відозва "Русской Ради" звучить:  

  [З рукописи з року 1866].  

скликане на суботу мин. тиждня пп. Даниловичем, Гарасимовичем і Трильовским, пишуть нам з Снятина в день віча:     Віче розпочало ся сегодня о годинї 10-ій, хоч заповіджене було на годину 8-му, а таке опізненє наступило з тої причини, що аранжери віча надїяли ся приїзду посла Окyневского з Городенки і хотїли вибрати єго провідником віча. Коли-ж д-р Окуневскій не приїхав, то на голову віча вибрано д-ра Даниловича, а на заступника голови господаря Кузика з Карлова.  

[З мандрівки по світї.]     Из 1864-го року, з памятної війни о Шлезвик-Гольштайн, — коли то Бісмарк так славно піддурив Австрію, щоби в 1866-ім дати їй заплату, — списав один капітан ґенерального штабу свої спомини. В характеристицї австрійских полків говорить він про Русинів:  

На зеленій Буковинї загудїло. Весь загал румуньского боярства під проводом маршалка краєвого бар. Василька станув против президента краєвого ґp. Пачого. Обі сторони не могли погодитись в своїм спорі у себе дома, а відкликались до Відня, щоби аж президент міністрів ґр. Таффе розсудив цїлу справу. Цїла афера мала з-разу приватний характер і аж самі Румуни звели єї на політичну дорогу, на котрій розуміє ся, набрала більшого значіня і дїйстно може мати поважні наслїдки.