І.   Гостина трупи руского театру народного у Львові розпочалася доволі гарно, а скінчилася повним фіяском, трохи що не розбитєм трупи. Се факт незаперечений і безперечно дуже сумний, тим сумнійший, що не припадковий, а випливає з цілого супрягу обставин, серед яких живе наша сцена.  

 

  В "дописи з Лїського" уміщеній в нинїшнім числї "Дѣла", знайдуть наші читателї оправдану жалобу дописувателя на урядове покривдженє руского язика в двоякім напрямі: по перше, що в дотичнім урядовім письмі рускій язик покалїчений, а по друге, що оно написане — хоч нїби то по руски, але — польским абецадлом.   Нї одно, нї друге не єсть чимсь виїмковим в відношеню галицких урядів до сторін руских.  

 

  Відчит — присвячений руским читальням.   Один славний анґлійскій историк [Висkle] так сказав: "Нарід, котрий на свою минувшість поглядає з надто великою увагою, поступови свому тим не поможе. Єму старина видає ся мудростію, а всяка поправа небезпечною новостію. Коли нам здає ся, що ми пізнали найважнїйші правди, то через таку зарозумілість повздержуємо свої висші стремленя і придушуємо тую спасенну віру в будучність, без котрої нїчого великого не дасть ся зробити..."  

[Переказ народний з Ганчової.]  

  виголошена дня 6 н. ст. мая на 125-ім засїданю палати послів при дискусії над внесенєм о стабілізації окружних инспекторів в Галичинї.   Висока палато!   Я мав вже нагоду, підчас послїдної дебати над центральною управою міністерства просвіти, висказати в тій високій палатї мої і моїх тїснїйших сторонників погляди що-до квестії окружних инспекторів шкільних.