Дуже мене дивує, що допись до "Буковини" о відбувшім ся угощеню виборців бар. Васильком у Вижници була дуже недокладна і неповна. Отсе моє начудованє однако лагодить ся тою обставиною, що дописуватель подає іно короткий опис промов із середної комнати, в котрій сам сидїв коло бар. Василька за столом, а серед глоти, гамору і шванданя ся людий сюди і туди, не зачув і таки не міг зачути, що дїяло ся в входовій комнатї "жидівского касина" в Вижници, в котрій розсїлись інтелїґентні і неінтелїґентні виборцї. А відбулись нечаянно дві преважні подїї в входовій комнатї, і то як раз одна при самім входї бар. Василька, а друга при єго виходї.
Бар. Василько входить в комнату в товаристві протопопи Кантеміра з Ростів, а против сих двох стояв в комнатї вижницкий худобячий лїкар Таняк, син мужика з Садаґури, Русин з роду, а тепер загорілий патріот румуньский, котрий зі злости, що в вижницкім повітї румунїя якось пиняво йде і розрастати ся не може, лютить ся на бідних, нещасливих, вижницких псах, і песю ковтумацию пересуває з місяця на місяць. Люде понакуповали тілько ланцухів на своїх псів, що по скінченю контумациї з кінцем мая будуть ними плоти городити. Сe буде на Буковинї перше, в цїлім сьвітї неслихане єще чудо "ланцухові плоти". — Але вернім до річи. До входячих бар. Василька і Кантеміра крикнув Таняк "се тріска", і нещастє хоче, що о. Кантемір, замотавшись в свою рясу, якось пошпотав ся на порозї; виборцї рускі прискочили підтримати упадаючого, та одні другим накликували: "підойміть і киньте геть там тоту тріску, щоби наша люба петропопа не впала". Се очевидно немило вразило о. Кантеміра, і мусїв він порядно заклясти "тій трісцї" бо як перший забрав голос до виборцїв, говорив поволи з блїдим лицем, і емфатично пімстивсь у послїдне "на трісцї" своїм зворотом, що — єсьтo мовляв — "всїм звірям в лїсї страшенно під хвостами "затріщило".
Єще важнїйша подїя відбула ся при самім кінци угощеня; ото оден чоловік, видно щирий Русин, загально знаний і люблений у нас, вилїз на крісло, просив о голос, настала тишина, і виголосив річ, якої я єще з роду не чув, і тому на памятку начеркну єї кількома словами, о скілько собі єще нагадую.
Сьвітлий наш бароне, паш депутате, і ви панове виборцї!
"Чувствую надзвичайну торжественність нинїшної хвилї; єї я хочу словом зазначити; тому вилїз-єм на крісло, аби мя всї чули, бо хто знає, чи ми Русини такої хвилї коли єще діждемось (вас панове виборцї прошу не вилазити, бо перешкодите менї, і може єще поломите столи — [всї присутні сердечно зареготались]). Ото нинї — ви єсьте сьвідками живими — заговорив до нас як слїд наш майоратний пан барон Василько по руски, і то заговорив сердечно: "абихсьте тревали панове виборцї!"; він з дїда прадіда пан; він з дїда прадїда Румун: він показуєсь щирий приятель наш, він любить нас, він заговорив по руски, бо виховав ся між нами Русинами в Берґометї; він знає, як нам помочи і безпечно поможе (— славно! славно! —); він не потерпить коло себе нїчийого лиха, лукавства і неправди, бо він великий, могущий пан, котрий бридить ся всякою мерзею. Bи єсьте живими свідками, як наш протоєрей Кантемір, а з ним єще оден панотець наш — наші панотцї звичайно бесїдують по нїмецки і по румуньски — заговорили до нас по руски; перший з них визвалював сильного надсеретского льва, перед котрим "всїм лїсним звірям зі страху під хвостами затріило"(славно! славно!); другий з них радуєсь вибором нашого пана барона так, як радують ся христіяне воскресенієм Господним; другий наш панотець засьпівав нам нинї канон воскресний: "сей день єгоже сотвори Господь, возрадуємъ ся і возвеселимъ ся в онъ", і подякував адвокатови Льордї, говорившому (хотяй жид) по польски. За тоаст піднесений в честь чим скорійшого просьвіщеня і уморальненя народа руского буковиньского, і в честь православного духовеньства, "котрого становиско тут на Буковинї" — як дякував наш другій панотець — "єсть дуже низке і нїякої уваги достойне" (надзвичайна тишина). Ви єсьте живими сьвідками, як панотець польский Енцінґер, котрий звичайно говорить по польски, а лише в конечности говорить на збитки зле по нїмецки, заговорив до нас нинї добре по руски, дякуючи нам за вибір нашого любого майоратного пана барона депутата, котрий від 14 лїт позаводив нам скрізь в горах знамениті дороги, "по котрих я уже не потребую рострясати моїх грубих костий" — мовив панотець польский, — котрий то (пан барон) позакладав нам в Вижницї кашицї над Черемошом, аби "мене і вас і цїлий сей богомспасаємий повіт вижницкий не затопила вода" (славно, echt katholisch! панотцї православні), котрого (пана майоратного) вибором ви, панове виборцї — говорив, як чулисьте, панотець польскій — показали вашу зрілість полїтичну, і не сталисьте ся підлими виновниками чорної здради і невдячности...
На сїм місця дякую вам щиро, панотче Енцінґер, за щире до нас руске слово — тягнув дальше наш кінцевий бесїдник. Як я сказав на початку, любить нас буковиньских Русинів наш депутат, любить він, додаю єще, всї народи буковиньскі, а між цими і Поляків, як самі панотче любий знаєте, бо дав вам на костел 200 срібних, а хто знає, чи ще щось вам з єго щедрої кишенї не капне... (беспечно ще капне! беспечно капне!)
Ви єсьте, рускі виборцї, живими сьвідками, як при нагодї отсеї торжественної хвилї сипались мов з рукава в похвалу Русинів і Руси безлїч много сердечних бесїд, котрих я з другої комнати і не міг зачути; ви єсьте живими сьвідками, як о. протоєрей Кантемір внїс здоровля "великопосїдателїв ґрунтових" вижницкого повіту в руки нашого любого Ляйбця Шерфа, котрого я просив затанцювати руского козачка для загальної радости всїх присутних — і я пересьвідчений, затанцював би був нам Ляйбцьо Шерф, бо і Іцьо Френкель приморгував єму бровами, а се уже вистарчило-б зовсїм, та лише з огляду на тїсне місце і з обави поперевертаня столів, Ляйбцьо Шерф не втяв дрібонької і не погладив ся по гладкій густій довгобородї (mа munes redt er git, обізвав ся Ляйбцьо); ви єсьте живими сьвідками як в очах ваших, панове виборцї, всї сполучились в похвалу Русинів і буковиньскої Руси; православіє густобородате цїлувалось з гололичним католицизмом; всї пригортають нинї і голубять до серця нашу Русь-матїр — я зворушений — я трясусь на цїлім тїлї, бо... (голоси: ну що, що?) бо се єсть признаком або воскресеня буковиньскої Руси (тишина) або повторить ся цїкава істория, яку я пережив в моїй молодости, і котрої нїколи забути не можу. (Голоси: просимо, просимо, кажіть!) Тож єсли ваша ласка, послухайте! (голоси: пст, пст, тихо!) Менї впало раз слїпе щастє в руки, як я ходив єще до ґімназиї до школи. Виграв я тогди на льотерию триста срібних, (ади! ади! обізвались мужики виборцї). Отсим не хочу я вас, панове виборцї, заохочувати до гри в льотерию, бо по перше, нїм я виграв тих 300 срібних, програв я передше 537 срібних і 28 кр. (ов, обізвались рускі виборцї). Щиру правду вам кажу; по друге застановив від давнїйшого часу Господь Бог всякі чуда — тепер їх на світї не найдеш, — і по трете, чи не з ceгo вийшла наша руска пословиця, котра мудро каже: "не спускай ся Грицю на дурницю" (зворушенє між мужиками). Досить виграв я 300 срібних. Мав я щирих приятелїв, 52 моїх колєґів, між ними Русинів, Поляків, Румунів і Жидів; ми всї разом тримали ся купи; до одної коршми тайком заходили, одно пиво і демократичного шнапса потягали, оден бакунець курили, — теперішніх тютюнів тогди єще не було — ну і правду сказати, одну дївочку по-під борідку любенько гладили. (А! кіньску маму! обізвався котрийсь панотець). Не думайте, панотче, щоби ми в сїм дїлї були прогрішились; нї, нї; всьо дїяло ся з подальш, честно, делїкатно (загальне радістне заметушенє між виборцями; барон переморгнув ся з усьміхненим панотцем вижницким). Досить того, виграв я 300 срібних, і як довідались мої приятелї — а довідались дуже скоро — так притьмом до мене: "дай вечеру, дай вечеру, а виштрихнемо студентский празник на вдивовижу всему христіяньскому і нехристіяньскому мирови." Не мож було нїяк викрутитись від сего колєжаньского дїла, тож зійшлисьмо ся, як лицює коренним гостям, до тої самої коршми, до тої самої дївчини, на тоту саму печеню, на той сам час і день, на тото саме вино, пиво, чай і демокритичного шнапса. Я сїв в серединї, а коло мене, що піску в морю, що звізд на небі, самї приятелї, видимо і невидимо. підхмелені мої приятелї пустились мене цїлувати і обнимати; як мя щиро поцїлував 11-тий Поляк, так менї зачало неставати духа; я поблїд, прислаб, чую, опускають мя сили. Приголубили мене цїпко і Румуни колєґи, я чую, пирснуло в менї 4 ребра. В тім, я не стямив ся, умлїв, і аж на другий день рано пробудившись, дивлюсь, коло мене нема нїкого — в коршмі повно сьмітя і недокурених циґарів — в губі погано, в голові мов в ступі, язик задубів мов дріт; я глип на моє місце при столї, а там щедрий рахунок господарский на 388 срібних за мою гостину. Мов затроєний, пійшов я до дому, а в дома нужда, не затоплено в грубцї, страх зимно; задача не написана, лєкция не виучена, гроший в кишени дасть Біг, тай приятелї десь пощезали, мовби їх холєра забрала...
І ти, руский буковиньский народе, ще не Вивчив-єсь лєкциї, ще-сь не скінчив твоєї задачі, вернеш нинї мов затроєний до дому; а в дома нужда, не затоплено в грубцї... зима, зима, і поратувати тебе, нїкогосїнького нема!
Тож не давай ся цїпко обнимати твоїм приятелям; вони тебе не задавлять, бо у тебе кости грубі, але виважити можуть тобі кілька ребер з суставів, як виважили менї, і я до нинька схну, схну, і з калїцтвом відай не розлучу ся до смерти.
Сьвітлий і могущий наш депутате!
Не возьмеш сего менї за зле, коли скажу отверто, що волїв би я був нидїти вибраним нашим руським депутатом совітника Русина Ясеницкого. Русин за Русином, Румун за Румуном, так уже Бог дав, і сего ачейже перевернути нїхто не годен. Ясеницкий, бувший у нас началник суду, знав мужицку потріб, знав би був за мужиком вступити ся, і єму помочи; коли-ж ти, наш майоратний пане бароне, вибраний нашим депутатом: дай докази правдивости твоїх щиро сердечних слів: "абихсьте тревали, панове виборцї!" Тревати нам в нуждї і безпомічности, темнотї і роздробленю наших сил, то повільна, їдка, нудька смерть і погибель, гірша від наглої і несподіваної смерти! Ти дужший пан від Ясеницкого, ти як схочеш, а тепер мусить доконечно, нам помочи. Вступи ся за нарід руский буковиньский, і в першій лїнїї притисни черновецкого владику, най не хитрить і не дусить буковиньскої Руси, бо, мовляв, дусив вовк, ба! понесли і вовка — стій на сторожи прав буковиньскої Руси — підойми в гору подаровану тобі палицю, аби малодушним, бездушним, поклоньским, лизуньским, нездарним, неподвижним, занудженим, дволичним, темним, гнилим, закостенїлим, лежухам "під хвостами затріщило"; ти сам заложи читальню в знужденїлім Бергометї, а єсли тепер непросьвіщених 3-ох мужиків з твого села дало нинї по 50 срібних на засновуючий ся в Вижници "Schutzenverein", так просвіщені дадуть по 300 ср. на "Народний Дім в Чернівцях", на котрий і ти, могущий наш пане, сїпнеш ся з кількома сотками. І ти єсь сином і дитиною православної буковиньскої церкви — просьвіщена буковиньска Русь не поглотить Румунїї — і тобі більше стане до слави, коли чи то в день твоїх славетних имянин, чи при иншій торжественній нагодї, почтить тебе вдячний руский буковиньский нарід смолоскипами в радістнім тверезім настрою, і не впаде тобі, як передтогідного року, якось загадочне омен, що, як раз в день весїля твого сина, пяний мужик бергомітский в безпамятстві зарізав свою власну жінку... Не хочу підлизуватись тобі — бо се вже тобі остогидло — а кажу правду в твоїм власнім інтересї; бо ану-ж повіє противний вітер із наддунайских горбів, а тамтешний кум або прислабне, або не буде міг послухати і порадити тобі, тогдї виберуть на депутата другого, і другий прийме благовонноє кадило з уст о. протопопи, з уст польского і орієнтального панотця; з уст адвоката вийде тоаст з тої самої струни; втне ся дрібонький руский козачок такі на правду; відпаде отся моя кінцева бесїда; отже попразникуємо може таку саму гостину і без тебе, як нинька з тобою.
Я мій народний обовязок скінчив; в послїдне прошу тя, сьвітлий наш майоратний пане, за рік здай справу з твоєї дїятельности посольскої; не упадай духом в преважних твоїх занятях; я підношу чарку в гору і кличу: "Наш майоратний пан барон Василько, наш любий могущий депутат, най жиє! Многая лїта!" (und uns verhelfe der liebe Herrgott zur ewigen Herrlichkeit Аmеn — прошопотїли всї виборцї разом і в поважнім настрою, мовби в передоден важкої баталиї, розійшлись тихцем домів).
6./5. 1892.
[Буковина]
13.05.1892