З нагоди ювілейних торжеств на Волини, устроюваних сего року при помочи россійского правительства святїйшим синодом — заговорили австрійскі дневники [не тілько польскі, але й нїмецкі] про те, як відносять ся до тих офіціяльних торжеств Українцї. А підставу до того дала прасї австрійскій гектоґрафована відозва, починаюча ся покликом: "Українцї!" а підписана: "Кіев, 1 Мая 1892 р." Краківска "Nowa Reforma" в нинїшній вступній статьї говорить, що редакція єї "має перед собою кілька відозв до народу україньского, а всї они дихають ненавистію до шизми і правительства россійского", — але як другі дневники польскі, так і N. Reforma цитує слова тілько висше згаданої відозви. Тілько о тій одній відозві говорить і уступи з неї цитує Neue freie Presse, і тілько єї одну посїдає "Галицкая Русь" [як видко з єї цитатів]. І наша редакція має перед собою тілько тоту відозву [надіслану почтою — і то не з Россії]. Зміст тої відозви подаємо нашим читателям, а єсли Nowa Reforma справдї посїдає ще які відозви другі, нехай не робить з них секрету...
Відозва, котру цитують австрійскі дневники, звучить в повній основі буквально:
"Украінці!
Девятьсот літ тому назад, нашь Украінский Митрополіт назначив для Волині Eпicкoпа, котрого головною задачою було, разом з другими нашими Епіскопами, боронити як чистоту нашоі народноі церкви від польского католицизму, а опісля і московскоі схизми, так також і нашу національність и наш рідний украіньский язик.
З часом, однак, положенье наше на Украіні змінилось: Кацапам удалось позбавити нас нашоі політичноі самостійности, знищити наше національне духовенство, заказати нам наші чудні і гармонійні церковні мелодіі і, таким способом, обезобразити наше историчне богослуженье і мало-помалу ввести в нас своі схизматичні обряди.
Кацапскій цар Петро І, той самий розбійник, що розпинав нашу нещасну Украіну, постановив також остаточно доконати і старо-православну релігію, установивши "казенное православіе"; в тій ціли видумав якусь-то канцелярію з цілоі шайки московских чиновників, назвавши ю "Святїйшим Синодом", а бандура того Синода — "Обер Прокурором". Отой-то Пьянїйшій Синод и орудує тепер обезчещеними православними церквами, розсилаючи свому казенному духовенству "укази" і "предписанія", котрі попередно одобряють ся "Санкт" Петербургским Департаментом Полиціи.
Тепер же, щоби совершенно заглушити память о святой вірі Рівноапостольного Князя Владиміра і на Волині, кацапске правительство задумало відпразнувати під конець біжучого місяця девятьсотлітний ювилей Волиньскоі Епископіі, котра, після думки "Главнаго Тюремнаго Управленія", буцім-то була устроена по образу кацапскоі схизми.
Ми, Украінці, не маемо найменчоі причини брати який-небудь уділ в више згаданім поліцейскім торжестві. Своі церковні ювилеі ми будем святкувати, коли, за Божою ласкою, удасться нам висвободитися з під кнута Сибірского царя і знов установити нашу независиму Украіну; тогді восторжествуе і наше рідне духовенство і наша народна церков; тогди і основана нашими предками свята Кіево-Печерска Лавра, з еі дорогоцінностями і богацтвами знов перейде в наші руки, а дзвони ограбленого кацапами Чигириньского монастиря торжественно возвістять всему міру про независимість і свободу нашого двацять-трох міліонного Украіньского народа.
Церква полицейска
Розвалиться... а з-під неи
Встане Украіна
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить
і помоляться на волі
Невольничі діти.
Кіев, 1 Мая 1892 р."
Теперь питанє: чи тая відозва автентична [то значить: чи справдї походить она від Українцїв]? — а потім, єсли автентична, — то що о нїй судити?
З деяких познак самої відозви [хоч би язика в нїй ужитого, н. пр. 4-ий падеж "ю" замість "іі"] і з того, що ся відозва розсилає ся не з Россіи, хотяй навіть відозви терористів россійских свого часу розсилано почтою з Россії, — можна міркувати, що ся відозва не єсть автентичною, т. є. не редаґована і не видана Українцями в Кііві. Єсли-ж була би автентичною, т. є. єсли б походила від якихсь десь Українцїв, — то на всякій спосіб хибила призначеня і цїли своєї тим, що не представляєсь поважно та й не держана обєктивно, — і річ певна, що та й не держана обєктивно, — а річ певна, що поважні Українцї відозву з нагоди торжеств волиньских уложили би були далеко инакше. Ся відозва — сей протест єсть карикатурою супротив притестів з років 1860-их, котрі укладали і розсилали тогдїшні патріоти україньскі в справах насилій россійского правительства.
І ми взагалї не думаємо, щоби Українцї торжествами волиньскими клопоталась аж так надто. До таких офіціяльних торжеств не тілько україньска, але й взагалї россійска интеліґенція відносить ся пасивно. Се можуть посвідчити ті славяньскі гостї — межи ними й наші галицкі москвофіли, котрі на дієтах гостили перед кількома лїтами в Кіїві підчас торжества ювілею хрещеня Руси. — Такі офіціяльні торжества відбувають ся — що правда — з парадами войсковими і церковними, але без одушевленя интеліґенції россійскої і мас народу. І инакше бути не може, коли зважити з одної сторони, як загал интеліґенції россійскої єсть в теперішній добі настроєний супротив нинїшної реакційної системи правительственної, а з другої сторони коли зважити, що ті торжества мають мабуть чи й не в першій лінії таку цїль політичну, Котра россійску ннтеліґенцію анї гріє анї студить. Независима интеліґенція россійска на всякій спосіб лише з иронічним усміхом може глядїти на тих славяньских "братушек" навіть на тих галицких "русских" на дієтах, котрих спроваджують Игнатєви та Побідоносцеви, аби [на злість комусь третому] були на показ при парадах, сидїли "по правій" і "по лївій" на пирах та пили "шампанское" за "обєдиненіє" всїх Славян...
[Дѣло]
14.05.1892