Чому нас так тягне до того Чорткова та Бучача, Язлівця та Митниці, до випотрошених галицьких безпам'ятних містечок? Що то за сила, що робить нас приреченими на повернення невпинним обертанням «вічного календаря»?
Це перебування в Китаї і не-в-Китаї, цей ковток пекінського повітря і призахідне сонце схоже на акварельну пляму, поставлену на рисовому папері давнім майстром, я присвятив книзі.
Поезію неможливо розтлумачити, описати чи переказати, бо тоді, як тільки ми намагаємося це вчинити – вона зникає, як імпульс світла, надісланий нам із безмежного космосу
Поки існує людство – існуватимуть війни в парі зі спробами зберегти увесь цей бруд на письмі. І нам не уникнути відповіді на запитання: якою буде наша література і мова по війні?
поміж дверима двох календарів
по снігові що впав поміж дворів
або дощів й кількох біблійних речень
коза і цап – царі – два пастушки
і Смерть з косою з ними навпрошки
