Зірці української ретромузики, творцеві перших українських танго та фокстротів Богдану Весоловському – 100 років.
Нашому сучасникові цікаво уявляти, як у глибоко полонізованому міжвоєнному Львові молоді українці танцюють запальне танго, створене їхнім земляком Богданом Весоловським. Саме цьому маестро відводять основну роль у зародженні української танцювальної музики, яка відсунула польську на другий план. Але чи могли знати шанувальники найпопулярнішого тоді гурту «Ябцьо-Джаз», що вже через кілька років автора їхніх улюблених танго та фокстротів ніхто не згадає? Лише на початку нашого століття ім’я композитора-пісняра в усій славі повертається на Галичину, а особливо в ці дні, коли його столітньому ювілею присвячено перший Міжнародний фестиваль-конкурс української ретро-музики імені Богдана Весоловського.
У 1930-х роках серед галицьких панів, пань і панянок набули популярності бали, на яких вони наслідували європейську моду в одязі та музиці. З-за кордону прийшли театри-кабаре, молодь слухала польський джаз і дивилась чужомовне кіно. Складати конкуренцію чужій музиці було справжнім викликом для наших митців, адже в українському середовищі здебільшого панував фольклор. Прорив у якісній естрадній музиці бере початок від львівських «ревій» – естрадних вистав, створених на основі українських народних пісень. Музику для перших ревій писав молодий Анатоль Кос-Анатольський, якому судилося стати побратимом Богдана у найпопулярнішій тоді на балах і танцях капелі «Ябцьо-Джаз». У них навіть акордеон був спільний, і користуватися цим інструментом один міг лише за згодою іншого.
Стрий. «Пласт», гімназія і «Ревелєрси»
Хлопцям із капели «Ябцьо-Джаз», як каже дослідник життя Б.Весоловського Ігор Осташ, судилося стати «львівськими "Бітлз"». Хоча вони мали свого попередника. Кілька років перед тим у Стрию з’явився ансамбль молодих гімназистів «Ревелєрси». Разом із засновником – Богданом Весоловським – в капелі співав навіть майбутній Глава УГКЦ Іван-Мирослав Любачівський. «У "Ревелєрсах" був і брат молодої стрийської поетеси Іванки Патолі, на слова якої Весоловський написав свою ранню "перлину" – "Тихо без слів", більш відому як "Ти танго заспівай мені"», – розповідає музичний редактор Львівського радіо Олена Онуфрів.
Богдан Весоловський народився у Відні, але його вважають стриянином, адже саме зі Стрия почався його шлях композитора. Ігор Осташ у своїй книзі «Бонді» подає детальні відомості про родину, з якої походив маестро. Батько Богдана, Остап Весоловський, був шанованою людиною в Стрию, головою окружного суду й одним із найвпливовіших місцевих політиків. Мати походила з відомого роду Охримовичів і була родичкою Соломії Крушельницької. Багато років Марія Весоловська очолювала у Стрию Союз Українок. А ще мама Богдана писала вірші, і щонайменше два з них стали його піснями.
Богдан Весоловський
Обом батькам композитора судилася важка доля політв’язнів: батькові – у санаційній Польщі, матері – в СРСР.
Старший брат Ярема, як і сам Богдан, був затятим пластуном, навіть провідником славетного (хоч і не для всіх) пластового куреня «Лісові чорти».
Богдан Весоловський мав ще друге ім’я – Іван, яке чомусь не дуже любив. У «Пласті» він був більш відомий під псевдо «Боцян», а згодом все естрадне товариство зватиме його коротким сценічним іменем «Бонді».
Львів. Музика і право. Капела Яблонського. Перше кохання
Здобувши атестат Державної гімназії ім. Юзефа Пілсудського (так тоді називалася відома своїми випускниками Стрийська гімназія), Богдан Весоловський вступив одночасно у два львівські виші: університет Яна ІІ Казимира (тепер ЛНУ ім. Івана Франка) та Вищий музичний інститут ім. Миколи Лисенка, філію якого відвідував ще у Стрию. Мабуть, наслідуючи батька, Богдан вивчає право (хоч і міжнародне), а у ВМІ вступає до класу гри на фортепіано. Його стрийський наставник Зиновій Лисько спонукав учня писати не розважальну, а серйозну музику. І 16-річний Весоловський поклав на ноти уривок із «Перебенді» Тараса Шевченка.
"Ябцьо Джаз"
Тим часом у Львові, куди життя перенесло юного стриянина, вирувало європейсько-українське змішання смаків у музиці та культурі взагалі. Серед студентів музичного інституту була популярна капела їхнього колеги Леоніда Яблонського (коротко «Ябця»), яка звалася відповідно – «Ябцьо-Джаз». У ній, нагадаємо, разом із Анатолем Кос-Анатольським й Іваном Костюком своє місце знайшов і Бонді.
«У 30-ті роки минулого століття у Львові працювало багато театрів-кабаре, де можна було почути легкі гуморески, дотепні анекдоти, мрійливі і жартівливі танцювальні пісні. Саме тоді з’являються твори Весоловського, який навчався в Музичному інституті. Зазначимо, що здобував він музичну освіту ще у Стрию в професійної піаністки – вчительки пані Іваницької. Богдан Весоловський намагався наслідувати композиторів, які творили перед ним, а то були: Барвінський, Людкевич, Колесса, Савицький та інші. Тому він пише солоспіви на слова Тараса Шевченка, Олекси Слісаренка, Теодора Осьмачки… і багато розважальної музики, яку сам ніколи не ставив на перше місце. Однак твори серйозного жанру, солоспіви не виконувалися і не видавалися аж до 2006 року, коли Олександр Зелінський вперше уклав збірку «Фортепіанні п’єси і солоспіви». В період, коли Богдан Весоловський грав свою музику для Львова, її часто було чутно в ресторанах і кав’ярнях. Пісні виконував оркестр Леоніда Яблонського, коротко «Ябця». Це була епоха інтелектуального відродження нації», – розповідає в програмі Львівського радіо Олена Онуфрів.
Відео: Українська ретро-музика 1930-х
Ірена Яросевич
У капелі (тепер би сказали «гурті») Яблонського чекала на Богдана Весоловського і перша любов. Нею стала солістка Ірена Яросевич. Вона теж мала стрийське коріння: її мама належала до відомого роду композиторів Нижанківських, а батько – о. Миколай Яросевич, походив із династії греко-католицьких священиків на Тернопільщині.
Ірена та Богдан
Ірена була першою виконавицею пісень Богдана Весоловського, а ще вони вдвох співали і танцювали під шлягер 1930-х «Прийде ще час». Але їхні дороги розійшлися в кардинально різних напрямках. Ірена, яка ще до радянської окупації встигла зажити слави у Львівській опері, потрапила у світ польської музики і через роки стала зіркою чужомовної естради та кінематографу.
«Коли помер її патрон – Нестор Нижанківскьий, Ірена почала співати в оркестрі Генріка Варса. Це були євреї, які втікали з окупованої нацистами Польщі. Вони створили професійний оркестр при Львівській філармонії. З ним Ірена Яросевич поїхала у гастролі по Радянському Союзі, під час яких у Києві одружилася з солістом – поляком єврейського походження Ґвідоном Боруцьким. У дорозі їх застала звістка про початок радянсько-німецької війни. Назад дороги не було, а згодом музиканти прилучилися до польського військового формування генерала Владислава Андерса, яке ввійшло в історію як «2-й корпус». Разом з військом оркестр (а в його складі й Ірена Яросевич) пройшов через багато країн Близького Сходу. Коли «2-й корпус» отримав перемогу над німцями в битві під Монте-Касіно (Італія), львівська співачка стала талісманом війська генерала Андерса, а згодом і дружиною полководця, з яким після війни оселилася в Лондоні», – розповідає музикознавець Олександр Зелінський.
Рената Богданська
У світлі такої біографії зовсім несподіваним виявляється маленький штрих до неї: Ірена – колишня пластунка, її брат Анатоль був у "Пласті" разом зі Степаном Бандерою та Романом Шухевичем (збереглися спільні фото), сама вона навчалася разом з братом Романа Шухевича, Юрком.
Почавши працювати в польському оркестрі, Ірена Яросевич взяла собі сценічне псевдо – щоби, як пише дослідник Ігор Осташ, «не шарпати добре ім’я батька». На естраді вона була відома як Рената Богданська (як бачимо, навіть псевдо взяла собі похідне від імені Весоловського).
Карпатська Україна. Початок еміграції. Відень
А сам Богдан зник з очей Ірени задовго до згаданих подій. У 1938 році на Закарпатті йде творення автономної Карпатської України. Дипломований юрист Весоловський піддається хвилі патріотичних почуттів і вирушає до Хусту з упевненістю, що його знання стануть тут у пригоді. Звідти він уже не повернеться до Львова, а, щоб уникнути переслідувань, переїде до Відня. То буде початок його довгих емігрантських мандрів. Минуть роки, і вони знову колись зустрінуться, двоє українців на чужині – композитор Богдан Весоловський і співачка Ірена Андерс, яка зажила слави поп-діви польської естради.
* Біографічний фільм про Ірену Яросевич (Ренату Богданську), частина 1
* Біографічний фільм про Ірену Яросевич (Ренату Богданську), частина 2
* Похорон Ірени Андерс (Яросевич). Лондон, 2010.
* Renata Bogdańska. "Umówiłem się z nią na dziewiątą".
* Renata Bogdańska. "Jest jedna droga". Пісня з фільму "Wielka Droga" (1946)
* Renata Bogdańska. Sen o Lwowie – Bilet do Lwowa
* Renata Bogdanska in 1946. Starring alongside Magnani & De Sicca
* Рената Богданська: "Ой ходить сон коло вікон", Steve Norbert, London, 1971.
У Відні Богдан Весоловський продовжує вчитися, стає доктором економічних наук. В місті, де мама привела його на світ, чекала на Богдана і його суджена – Олена Залізняк. Вона походила з того ж священичого роду Охримовичів і була троюрідною сестрою Весоловському. З нею у композитора народилося двоє синів.
В еміграції Олена Весоловська, як колись Богданова мама, очолюватиме жіночий просвітній рух, а ще разом з чоловіком вони напишуть вірші «Лети, тужлива пісне» (стане гімном українських емігрантів), «Чи справді» тощо. У Відні, як пише Ігор Осташ, Богдан Весоловський заробляв на прожиття грою у клубах і барах, а водночас мав справу з виданням української музичної літератури. Подружжя мало надію перебратися за океан. Але перед тим, як дістатися Канади, родина три роки провела у прикордонному австрійському містечку Шердінг, де Богдан Весоловський працював перекладачем у митній службі.
Канада. Перші контракти. Платівки. Радіо
Дорога до Канади не була легкою. Подорожувати довелося на позичені гроші. Але рівень життя, зовсім відмінний від окупованої Галичини чи повоєнної Австрії швидко дався взнаки. Вже невдовзі Весоловські мали свій будинок – спершу у Содбурах, згодом – у Монреалі.
Канадський період творчості Богдана обернувся першими контрактами та виданням пісень (а їх дослідники налічують понад 100) на платівках. В еміграції композитор відходить від танцювальної музики і пише мелодії на вірші українських класиків: Володимира Сосюри, Павла Тичини, Максима Рильського, Тодося Осьмачки, Василя Симоненка, Ганни Чубач та інших. Його твори стануть улюбленими для канадських українців.
Поряд з музичним успіхом Богдан Весоловський робить дипломатичну кар’єру, отримавши унікальне право працювати на високих державних посадах і навіть в авіації, не маючи канадського громадянства. Згодом здійсниться ще одна мрія – Весоловського запросять працювати в українській редакції Канадського радіо. Так він зможе мати – хоч і однобічний – зв'язок з українським слухачем. Попри «залізну завісу», листується з родиною та з найкращим другом Анатолем Кос-Анатольським, обмінюючись музичними надбаннями.
Ще раз судилося композитору побачити Україну 1968 року, скориставшись радянсько-канадським обміном. Він побував у Каневі та у Львові, де зустрівся з друзями юних літ.
Пісні Богдана Весоловського ще раз заспіває уже відома тоді Рената Андерс. Платівку із цими записами передасть із Лондона відомий нині на весь світ Тіно Вальді – Володимир Луців. Музикознавці зазначають, що Рената так глибоко пережила композицію «Я знов тобі…», що ця пісня стала найбільшим її шедевром.
Рената Богданська
Аудіозаписи пісень Богдана Весоловського у виконанні Ренати Богданської (Ірени Яросевич-Андерс)
* "Я знов Тобi" (слова – Ганна Чубач; запис – Лондон, Steve Norbert, 1969; альбом «Мрія»)
* «Було високе, чисте небо» (слова Лесі Тиглій)
Від творця українських танго, вальсу та фокстроту до співця «Сонячних кларнет» Тичини – такий шлях пройшов композитор-пісняр Богдан Весоловський. У кожній його праці відчутне живе прагнення творити для української музичної культури. Його хіти («Прийде ще час», «Як тебе не любити», «Чи справді», «Лиш тебе одну» («Ти з любові собі не жартуй») та багато інших) співали у Галичині, коли Весоловський був «заборонений».
«Про Богдана кажуть, що він повертається в країну, але ті пісні, які він написав у 30-ті роки у Львові, ніколи її не покидали. Хоч зрідка лунали зі сцени, але співалися вдома, побутували в усній традиції ще й у 1950-1970-х роках. Хоч ім’я автора, який перебував в еміграції в Канаді, не називали. Лише в другій половині 1980-х років, коли ці пісні зазвучали у виконанні ансамблю "Львівське ретро" та співаків Василя Бокоча й Ореста Цимбали, ім’я Весоловського було вперше названо серед тих, хто приніс славу музичній культурі довоєнного Львова. Потім ініціативу керівника ансамблю Олександра Зелінського підхопили Леся Боровець і "Галицька ревія, які співали шлягер "Ти і твої чорні очі"», – розповідає музредактор Львівського радіо Олена Онуфрів.
Вже на початку цього століття музикант Олег Скрипка взявся за відродження спадщини Богдана Весоловського, видавши два альбоми «Серце у мене вразливе» та «Жоржина».
Легендарний Богдан Весоловський відійшов у вічність рано – у 56 років, на світанку 17 грудня 1971-го. Його прах дружина перевезла до родинного гробівця у Стрию. «Богдана Весоловського в нашому місті пам’ятають і слухають, – каже стрийський композитор Михайло Золотуха. – Ми з побратимами готуємо творчий захід, який мав би перенести нинішніх стриян в епоху, коли жив Весоловський. На сцені Народного дому буде створено панораму галицького міста 30-х років: кав’ярня, грає їхній джаз-гурт, забігають балагури, щоб випити каву та перекинутися анекдотами. Співатимемо наживо і навіть інструменти будуть такі, як за часів Весоловського. В такий спосіб хочемо подякувати композитору за те, що був «трудягою» в царині музики».
Аудіозаписи пісень Богдана Весоловського
* "Добраніч кохана", спів і музика – Богдан Весоловський
* "Не забудь" (слова Володимира Сосюри) – спів і фортепіано Богдан Весоловський. Запис 1950-х рокiв.
* "Бiжить дорiжка" (слова – Михайло Масло, співає Володимир Луцiв)
* "Як тебе не любити" (запис 1951 року, співає Мирослава Вербицька)
* «Серце» (співає Мирослава Вербицька)
* «Лети, тужлива пісне» (співає Oлександр Тихнович)
* «Параска» (запис 1960-х років)
* «Чи справді» (запис 1960-х років)
* «Прийде ще час» (виконує М.Свистун)
* "Не думалось ніколи" (виконує українсько-кандський гурт Романа Когута "Буря")
* "Намалюй мені ніч..." (слова Миколи Петренка, у виконанні Народного сімейного ансамблю "Кожушки")
* "Тихо, без слів" (слова – Іванна Патоля, співає Василь Бокоч)
* Ліліана Раврух співає пісню Богдана Весоловського "Кожний раз" (Мистецький Арсенал, 20.09.2013)
* Ліліана Раврух співає пісню Богдана Весоловського "Було не тужити" (Мистецький Арсенал, 20.09.2013)
* Юлія Швед співає "Скажи чи так" (Б.Весоловський – О.Музика), Мистецький Арсенал, 20.09.2013
30.05.2015