Говорячи про фейкові новини, так звані «альтернативні факти» та маніпуляції виборами, варто подивитися на загальну картину цього явища — на кризу Правди

Спогад про день, коли вперше в Україні масово було піднято національні прапори – та ще й перед трибунами радянського офіціозу і телекамерами

   

  Українське суспільство вже кілька днів ніяк не натішиться з приводу вбивства російського посла в Туреччині.   Ми є дивовижною нацією. При показній релігійності не здатні усвідомити однозначність Божих Заповідей, інтерпретуючи їх так, як вважаємо за потрібне. А також не здатні робити висновків з уроків історії.   Дозволю собі нагадати деякий історичний досвід у власній інтерпретації.  

  Поляки щораз інтенсивніше руйнують багаторічний здобуток своїх найвидатніших культурних та інтелектуальних постатей, що будували порозуміння з українцями. Кропітка праця Гедройця в Парижі та його однодумців, заклики і молитви Святого Івана-Павла Другого, позиція лідерів «Солідарності» Леха Валенси, Яцека Куроня, Адама Міхніка і багатьох інших — все це зневажено аґресивними марґіналами від політики.  

  25 років тому в цей день відбулася спроба повернути Радянський Союз до стану правління, який існував перед горбачовським курсом на «перебудову».   Тамтого літа я вчився на літньому семестрі Українського Вільного Університету в Мюнхені.   Український Вільний Університет у часи, про які згадує автор    

  Шановні краяни, дорогі українці!   Виповнюється 20 років як наш парламент поміняв радянську «брежнєвську» конституцію на Конституцію України, і вже 25 років ми живемо в незалежній державі. За ці роки в Україні змінилося декілька президентів і кільканадцять урядів. Але!

  Хто не знає – «клюмба» це спонтанне збіговисько марґіналів, які після перших демократичних виборів 1990 року не знайшли собі конструктивного заняття і продовжили безсенсовні мітинґи і безконечні дискусії на центральній клумбі — місці зародження нової української демократії. Синонім деструктивної примітивної спільноти.  

  Оця радянська дискримінація Галичини, це недобре до нас ставлення так засіло у підсвідомість, що навіть у незалежній Україні дає про себе знати. Деякі галичани дійшли до такого відчуття меншовартості, що вже саме слово «галицький» може викликати різноманітні застереження. Бо ж раптом хтось подумає, що впоминаючись про своє, питоме і рідне, галичани плекають якісь підступні плани? А чи не приховано там якийсь сепаратизм? А може, то якийсь антиукраїнський проект?