До 60-річчя пам’яті галицького письменника-модерніста (5 листопада 1873 р. — 9 грудня 1961 р.)

  Сто років тому (в січні 1916-го) полишив цей світ видатний український письменник-гуморист Лесь Мартович. Про те, як сучасники згадували класика української літератури в тодішній пресі.     ***  

(Спогади про Івана Франка)

Чому хрести похилились край дороги в рідне село? Чи похилила їх туга за молодими літами, чи обжинкові тяжкі вінки?..

Касир банку "Народна Сила", вислужений капітан, Володимир з Березова Березовський, брився при потрійному дзеркалі і слідив схожість свого обличчя до Бенедека, австрійського полководця. Вірний портрет польного маршала з мелянхолійним, худим лицем, "віксованими" вусами кінчиками вгору, лисою головою і довгим носом.

Василь Стефаник, ТВОРИ. За редакцією Ю. Гаморака, Львів, 1942. Сторін XLVII.+378+2.   Не дуже показна, але важка змістом книжка. Короткі монументальні поеми в прозі: "Камінний хрест", "Палій", "Кленові листки", "Басараби", "Суд", "Вона — земля", "Сини", "Марія", "Моє Слово", "Дорога"; між ними менші, білі, сині, то знов чорні, як пошматовані хмари підчас громів у літній полудень, то знов понурі, як осіння, вовча ніч.  

  В редакції "Літературно-наукового вісника"   Деякий час я був співробітником редакції "Літературно-наукового вісника", в якому працював Іван Франко. Часто я не хотів підходити до нього, щоб не заважати в роботі. Іноді він мене запрошував зайти в неділю, щоб піти разом на прогулянку. Я не завжди скористовувався з запрошення, бо не хотів забирати дорогого йому часу.   Коли часом до нього заходив, ми, звичайно, сідали біля круглого столика. Мене завжди дивувала незвичайна працьовитість Франка, яка переходила всякі межі.

Чому хрести похилились край дороги в рідне село? Чи похилила їх туга за молодими літами, чи обжинкові вінки труду?...

Довгі місяці неволився в тюрмі старий священник враз зі своїм людом. В голоді і холоді дивився на збитковання і муки менших братів і ніс їм останню розраду на смертнім барлозі, слухав наруг, обид і насміхів над поневоленим народом.

Король Сангеріб сидів на престолі зі слонової кости, скубав чорну, кудеряву бороду, чоло морщилося, з під густих, зрослих бров стріляли блискавиці, перед якими слуги ховалися по кутах. Рослий, плечистий мущина, посередник оказ між мітичним героєм і диким звіром. Був перепитий, знуджений і лихий як бог тучі, Рамман.