Іван Франко

Лис Хапко був сином Лиса Микити і у наслі­див його натуру і, як то звичайно буває, деякі батькові прикмети розвив дальше, а деякі занедбав. Лис Микита був добрий брехун і хитрець, інколи не без добродушного гумору. Лис Хапко не дуже любив працювати язиком, а більше покладався на зуби.   — Говорінням ситий не будеш,— говорив він,— а що в зуби вхопиш, те вже певно твоє.   Правда, лисячих хитрощів і він не покидався.  
22.09.78 | |
[Зібр.тв. 16, с.335—376]   (ОБРАЗОК З БОРИСЛАВСЬКОГО ЖИТТЯ)   Яць Зелепуга був хлоп ледащо. Хто перед тридцятьма роками переходив через Борислав, міг бути певний, що або в коршмі, або десь близ коршми почує п’яний, охриплий голос, що виводив усе ту саму меланхолійну пісеньку:                  Ой не жалуй, моя мила,                Що я п’ю,                Тогди будеш жалувати,
20.09.78 | |
[Зібр.тв., т. 16, с.207–214]                                                           Присвячую Степанові Ковалеву  
20.09.78 | |
                                                      Присвячую пам' яті Михайла Драгоманова  
19.09.78 | |
Був-то собі колись Добробит. Не знаю, чи хто з вас особисто затямив його, тож мушу описати вам оце його так, як мені описував небіжчик, моєї баби тітчаний стрик.  
19.09.78 | |
(ЗИМОВА КАЗКА)                                                  Zwei Seelen leben,                                                ach, in meiner Brust*.                                                                 J. W. Goethe    
16.09.78 | |
ОПОВІДАННЯ БУВШОГО ПЛЕНІПОТЕНТА   Господи боже, що то крику було у нас за ті ліси та пасовиська! Як звивалися пани, як нараджувалися, підплачували інженерів та адвокатів, аби звільнити себе від усяких тягарів! Мудрі голови. Вони знали, що хоч цісар дав хлопам волю і скасував панщину, то прецінь як вони не дадуть їм лісу і пасовиська, то хлоп таки мусить або погибати на пні або до них «прийдіте поклонімося», — а тогди верне знов панщина, хоч троха в іншій свиті, але для хлопа через те зовсім не легша!  
16.09.78 | |
ЕСКІЗ МИРОНА   Понижче села Ластівок, Стрийського округу, стримить над Стриєм-рікою висока скала. Стіною бовдуриться вона над самим плесом ріки і своїм стовбурчастим верхом, зеленим від моху та папороті, роззирається по довколишніх горах. Стрий-ріка миє її стопи і в осінню повінь грізно бурлить та піниться, заливаючи вузеньку стежечку, що в’ється попід скалу здовж берега ріки.  
16.09.78 | |
ОЧЕРКИ ЖИЗНИ КАРПАТСКИХ ГОРЦЕВ  
16.09.78 | |