З нагоди нинішньої річниці уродин Леся Мартовича, а прийдешніх виборів варто нагадати собі як ото колись голосували в Галичині

[ПОВІСТЬ]   І.   Два поличники! Ех, два крепкі та голосні, як дзвін!   Два липкі поличники: що рука липне до лиця, неначе медом помащена. Два ясні, що з очей іскри добувають, та гарячі, що печуть вогнем.   Два замашні та щирі поличники!   Отакими двома почастував Петро Олійник Івана Тишука, що його називають люди Пошивайком.  

СЦЕНІЧНИЙ ОБРАЗ У 4-Х ДІЯХ   ДІЯ І-ША.   ОСОБИ І-ШОЇ ДІЇ:   1. ІВАН, господар. 2. СЕМЕН, господар. 3. ПАРАСКА, його жінка. 4. МОШКО, арендар. 5. РУХЛЯ, його жінка. 6. ТЕТЯНА, бідна вдова. 7. ВАСИЛЬКО, її внук. 8. МАКСИМ, господар. 9. ІЛЬКО, парубок. 10. ДОЦЯ, дівчина.     Сільська вулиця. Праворуч корчма, біля неї Семенове обійстя, відгороджене від вулиці плотом. Ліворуч Іванів город, попри нього сутки.   І.

  Хощу же всіх вас глаголати язики, паче же да прорицаєте: болій бо пророчествуяй, нежели глаголяй язики. (Посланіє апостола Павла).   Пропало: лакомство моє на погубні думки й на грішні вчинки завелике. Не вговорюйте мене й не лякайте: не покаюсь!   Оце ж моє пророкування:   Так як виджу, що мене чекає по смерти. Пекло!   А як мене вже засудять, то знаю, що не втерплю та й так обізвуся:  

Чи не два міліони кругло буде в нашім краю таких душ, шо одягаються по-мужицьки? А, може, навіть більше! Бо коли вийдете торгового дня на місто, то переконаєтеся, шо сардаки, сіраки, опанчі, байбараки, гуні, полотнянки, свити, петеки, киптарі, кожухи всілякого крою повенею залляли й жидівську й німецьку ношу. Як на весні до цвіту, а взимі до снігу, то так привикло око до народної ноші. Так воно би подобало.  

(Подражанів Лессінгові).   Чи через бузьки, чи через ластівки, отже таки якимось світом допиталася панна Жирафа до нашого давнього божка Лада. Чемненько поклонилася та й розвела перед ним ось-які жалі, бажання та просьби:  

ПЕРЕДНЄ СЛОВО.   Недавно тому увінчалася праця філологів величавим успіхом: Винайдено древню римську рукопись, котра — безспірно — розповідає про наш край. Без сумніву, рукописів подібного змісту мусіло бути більше, та вони, мабуть, погинули всі через то, що новітні народи, не розуміли їх і мали ті дивовижні фантазії, котрими й наша рукопись грішить, за щось негідного передання пам’яті нащадків.  

Твори (в 3-х томах). Краків : Українське вид-во, 1943, 338 с., 348 с., 230 с.   Зміст: Том I. Талант без середовища (Життя і творчість Леся Мартовича) Не-читальник Лумера Іван Рило Винайдена рукопись про руський край Мужицька смерть На торзі Булка Нічний гість Перша сварка Ян За топливо За межу Хитрий Панько Квіт на п’ятку

ПОВІСТЬ   І.   Якби зломилося колесо, то панотець уже би дав добру науку Йванові, як шанувати прикази господаря! Уже навіть прилагодив собі цілу промову на той випадок. Упирав би в Івана, що він їхав через ліс навмисне на те, аби поломити віз. (Панотець любив послугуватися словом „навмисне"). А треба буцім йому було поломаного воза з двох причин. Перша причина, що Йванові не хочеться їхати до міста, волить дома валятися. Друга причина, що чорнаумає намір викрасти поломаний віз для своєї жінки на топливо.  

І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .