Лесь Мартович

(Подражаніє Лєсінґови)   Чи через бузьки, чи через ластівки, отже таки якимось світом допитала ся панна жирафа до нашого давного божка, Лада. Чемненько поклонила ся тай розвела перед ним ось-які жалї, бажання та просьби:  
31.08.16 | |
  „Хощу же всїх вас глаголати ѧзики, паче же да прорицаєте: болїй бо пророчествуѧй, нежели глаголѧй ѧзики. (Пос. ап. Пав.)   Пропало: лакомство моє на погубні думки й на грішні вчинки за велике. Не вговорюйте мене й не лякайте: не покаюсь!   Оце-ж моє пророкуваннє:   Так як вижу, що мене чикає по смерти. Пекло!  
31.07.16 | |
Чи не два мілїони кругло буде в нашім краю таких душ, що одягають ся по мужицьки? А може навіть більше! Бо коли вийдете торгового дня на місто, то переконаєте ся, що сердаки, сїраки, опанчі, байбараки, гунї, полотнянки, свити, петеки, киптарі, кожухи всїлякого крою повенею залляли й жидівську й нїмецьку ношу. Як на веснї до цвіту, а в зимі до снїгу, то так привикло око до народної ноші. Так воно би подобало.  
10.01.16 | |
Зовсїм справедливо нарікав в ч. 190 Дїла автор „Кількох язикових уваг" на загал галицької інтелїґенциї за те, що вона не вміє писати по лїтературному. Однакож я думаю, що ледви такі „уваги" причинять ся до направи лиха. Воно має далеко глибші причини, анїж думає ш. автор.
02.09.13 | |
І.   *)   На правибори в селї Тупівцях прийшов лиш війт і сїм радних, бо в селї навіть нїхто й не розумів, що воно таке ті вибори й до чого вони.   Зачало ся голосованє. Комісар став викликати правиборцїв по імени:   — „Війт, Іван, Дишлюк, на кого голосуєте?“   — „На себе“ — відповів війт.   — „Петро Підошва, на кого?“   — „На себе“ — відповий високий і плечистий мужик.   — „Семен Крук, на кого?"  
11.09.07 | |
Війт. Смертельна справа. Львів, накладом Павла Волосєнки, 1907. 30 с. (Біблїотека "Громадського голосу", ч.4). З „Друкарнї Удїлової“, ул. Коперника ч.20   Зміст: — Війт. — Смертельна справа.    
11.09.07 | |
*) У двох хатах, що стоять у сусїдстві канцелярії громадської, налякали ся в одній теля, а в другій пес. Теля бекнуло тай скочило прямо на пліт і було би пробило ся на колик, як би Аничка не вибігла з хати та не нагнала його на город. А пес гавкав і рвав ся з ланцюха, неначе би побачив чорта місячної ночи. Такого ляку нагнав бідним звірятам війт, Степан, що в канцелярії заговорив страшно грубим і сильним голосом до радних. Як війт заговорив, то двері дрожали, а вікна дзеленькотїли ненече від бурі. Самого війта болїли вуха від його питомих слів.  
11.07.07 | |
1.   Як ізмилував ся найстарший божок, Перун, над бідним своїм народом, то закликав до себе молодшого божка, Стрибога, тай каже до него:   — „Стрибоже! Ти в мене права рука: ти в мене так, як у царя найстарший мінїстер. Нераз ти менї в пригодї ставав. Коли я, бувало, зайшов у таку халепу, шо не знав, який ряд дати народови, то ти вмів так закрутити, шо й вовк був ситий і коза цїла. Бо нарід хоче заєдно від нас із неба якоїсь правди, а не розуміє того, шо як сам собі правди не зробить, то завсїди буде кривдний.  
10.11.05 | |
1.   Коли чоловікови робота наймилїща? Хіба тодї, як він собі ту роботу сам придумає й сам собі її завдасть. А отже молодому вчителеви Мицькови не було так. Хоч він сам собі роботу придумав і сам собі її завдав, а про то однако вона єму зараз остогидла.   Робота-ж єго була така, шо мав скомпонувати й вивчити ся промову на пращанє пана директора. Бо пана директора народної школи перенесли на иншу посаду, до иншого міста; ото-ж єго товариші й приятелї змовили ся справити єму пращальний вечір. Мицько-ж обібрав ся сам сказати промову на тім пращаню.
10.11.05 | |
— Я вже не перебуду сеї осени. Як спаде осїнна мрака, то задушить мене. Правду менї вповіла баба Палагна, що як — каже — половина тебе в серединї обірвала ся, то шкода вже й надїю мати. Ось-ось — каже — тай по тобі. Вірну менї правду сказала.   Я вмру в осени в саму хляпавку.   Головонько бідна! Як ви мене ховати-мете в таку розкаль?! Та то нїяк босої ноги витягнути з болота, не то ще двигати деревище з грішним тїлом.  
10.11.05 | |