Завдяки заходам отця Альойзія вибрали громадяне виборцем Миколу Підпаленого. Отець Альойзій виповнив єму картку іменем руського ландидата тай вислав єго в місто на вибори. Та не так із виборця був радий отець Альойзій, як із того, що всьо стало ся так, як він наперед говорив.   Бо то так було (треба зачати з кінця):  

(Присвята дру Лонґінови Озаркевичови).   Не до світа, але таки ще в ночи встав Панько. Вбув великі чоботи, надяг кожух, а лєґітимаційну карту й карту до голосованя запхав у пазуху аж геть на голе тїло. Вже дома боявся, щоби єму тих карт хто не видер.   Жінка дала єму пів хлїба ще й грінку сира — на доказ, що сегодня для Панька святочний день.  

(Посвята Костеви Бірецкому).     З Івана зробив ся в містї Яном, а єго жінка Яновою. Замешкав далеко на передмістю в тїсній вуличци, в маленькій хатчинї. Тиснув ся там з родиною, як оселедцї в бочцї.   Рубав дрова і що затерликав те й проликав. А жінка носила воду, послугувала панам, прала білє тай била чоловіка.   „Ти будеш пити, а я буду бити“ — приговорювала.   Вона велика й сильна, як довбуш, а він маленький та скорченйй, як котеня. Вона єго била, а він плакав та просив ся, як мала дитина.  

(Посвята Д-ру Василеви Гукевичеви).   Пані Дорожинска сидїла в сальонї на фотелю коло столика. Сперла ся ліктем на столик і заткала собі хустинкою ротик: хотїла приглушити хлипанє, аби не чути до сусїдних кімнат. Рясні сльози тїкали трьома дорогами з очей: одні спливали прямо по лици, другі протискали ся крізь ніс, а треті залїтали в горло, стримували дух і викликували хлипанє.   Півроку, як віддала ся за пана Дорожинского. Сегодня перший раз посварила ся с чоловіком не на жарт.  

При келїшку горівки я й побалакати, вважаєте, любю, бо я старий та чей не піду з парубками за льондрами гонити, о нї і! А осесе то — але ! Випю, вважаєте, один, випю другий, побалакаю тай душа на місци. Бо й хто то, вважаєте, знає, чіє завтра?   От, Маскаль, чути, повстанє робить на заграницу, нїби то, як якийсь казав, і на нас, бо він, уважаєте, Маскаль та свої мухи, як той каже, показує. Тай буде, хло’, война.  

(Посьвята Романови Роздольскому).   Проць і Проциха продали в містї, на торзї, дві курцї, копу яєць, пів корця жита тай купили порося й дві дошцї карник залатати.   З полудня, як мали вже йти до дому, каже Проць до жінки:   — В тебе є які гроші?   — Та які? — каже жінка. — Маю ще в платинї три нові: дїтям на колачики.   Проць драпнув ся ніхтями по немитій потилици тай лишив на нїй за кождим ніхтем рівчик, наче розплуги на ріли.  

(Посвята п-нї Олесї Озаркевичевій)       Говоріть, що хочете — перечив ся Василь N. зі своїми товаришами — але я сам на собі допевнив ся, що від переляку не захистить чоловіка нїяка розвага. Я раз був так перепудив ся, що цїлий день лежав у горячцї. Не поміг менї нїчого нї скептицизм у справах істнованя духів, нї резиґнация на дочасне житє.  

І.   Єго називали Банатом, властиве-ж імя єго було Гриць. Банатом прозивали єго тому, бо він служив при війску на Угорщинї в Банатї і нераз розповідав про той свій побут у Банатї.   Був жонатий у друге з Калиною, тепер Грициха, що мала в одній нозї „роматиз" і без палиць не могла ходити.   Мав навичку що недїлї впити ся.  

X. запросив свого бюрового товариша, Мілька, перед обідом до себе на чарку лїкеру. П. Мілько, що завсїгди точно приходив на обід, випив, попрощав ся з товаришем і вийшов. Пійшов найкоротшою дорогою: через склепок із булками.   Лишень зачинив за собою склепові склянні двері, збентежив ся, як той заяць, що єго з усїх боків пси обскочать. Перед склепиком стояла бричка, а в нїй сидїв пан маршалок.   Мілько хотїв незамітно втечи, але пан маршалок завважав єго.   — Моє поважанє, пане Мільку! Як ся маєте ?!  

Судия (до обжалованого). Булисте карані?   Обжалований (стоїть згорблений коло дверий). Був.   Суд. Ну!   Об. Діставєм від пана десять буків у стайни   Пан (темний вірменин, із вухами, як у лилика, намість зблїднути, пожовк): То неправда. Він бреше.   Суд. (до пана). Успокійте ся пане, я знаю, що він менї тут усе буде брехати. (до обжалованого) Не бреши. Бити не вольно.