(Присвята дру Лонгінови Озаркевичови).   Не досьвіта, але таки ще в ночи встав Панько. Вбув великі чоботи, надяг кожух, а лєґітимаційну карту й карту до голосованя запхав у пазуху аж геть на голе тїло. Вже дома бояв ся, щоби єму тих карт хто не видер.   Жінка дала єму пів хлїба ще й грінку сира на доказ, що сегодня для Панька сьвяточний день.  

Завдяки заходам отця Альойзія вибрали громадяне виборцем Миколу Підпаленого. Отець Альойзій виповнив єму картку іменем руського кандидата тай вислав єго в місто на вибори. Та не так із виборця був радий отець Альойзій, як із того, що всьо стало ся так, як він наперед говорив.   Бо то так було (треба зачати з кінця):  

(Присьвята Дру Миколї Шухевичеви).   І.   Кілько разів вертав Семен Заколесник із поля до дому від тяжкої роботи, був дуже роздратований і на всїх сердитий. Кричав на жінку, нагонив ся з кулаком до дочки, а пса білика, що біг за ногами до хати, ждюхав чоботом у поперек. До него так привикла цїла Семенова родина, що чудувалась би, коли би було інакше. І як часом божої днини, в недїлю або в свято, засїли Заколесники до їди в мирности, не висварившись перед тим, то Семениха щире зітхала й пришіптувала:  

(Посьвята М. Павликови.)   І.  

Присвячено п-ї Оленї Гнатюковій.   Укінчений богослов, Володимир, стояв довгий час у дверях балевої салї і вже справив ся виходити, коли аранжер, молодий чорнявий чоловік, заповів шесту фіґуру кадріля, а музика заграла арію з народньої піснї. Володимир облишив ся, щоби вислухати до кінця музики. Надто музикальний він не був, але та арія викликала в нїм спогади з ґімназияльних часів. Також ті спогади не мали для Володимира нїчого чаруючого, але вони приглушували в нїм теперішне невдоволенє собою.  

Не для слави — але для людей.   Я вже з роду такий удав ся, що нїколи не вірив нї в жадні відьми, нї в чарівниця нї в опирі. А від коли пізнав я Івана Рила, від тодї починаю вірити. Ви лиш послухайте, що за штукар той Іван Рило: він умів в усяку твар перекидати ся. Дивите ся на нього, так він чоловік, як і другий; аж нараз гоп! і стане вам або свинею, або псом, або заяцем, або чим. Се я не вірив би другому нїколи, але видїв сам на свої очи.  

Судя Кривдунський, заговоривши при розправі ласкаво до Олени, глянув крадьки перелякано на адвоката й на свого писаря, чи вони припадком не взяли йому за зле ту ласкавість, або чи не сьміють ся з нього. Кривдунський, навряд усїм приписам і законам, уважав за нормальні відносини судії до мужички, щоби на неї насварити, накричати й казати її за двері викинути.  

І   У двох хатах, що стоять у сусїдстві канцелярії громадської, налякали ся в одній теля, а в другій пес. Теля бекнуло тай скочило прямо на пліт і було би пробило ся на колик, як би Аничка не вибігла з хати та не нагнала його на город. А пес гавкав і рвав ся з ланцюха, неначе побачив би чорта місячної ночи.  

Присьвята п-ї Оленї Гнатючцї.   Укінчений богослов, Володимир, стояв довгий час у дверях балевої салї і вже справив ся виходити, коли аранжер, молодий чорнявий чоловік, заповів шесту фіґуру кадріля, а музика заграла арию з народної піснї. Володимир облишив ся, щоби вислухати до кінця музики. Надто музикальний він не був, але та ария викликала в нїм спогади з ґімназияльних часів. Також ті спогади не мали для Володимира нїчого чаруючого, але вони приглушували в нїм теперішнє невдоволенє собою.  

Ось-поси моє! (Присьвята Дру Миколї Шухевичеви).   І.   Кілько разів вертав Семен Заколесник із поля до дому від тяжкої роботи, був дуже роздратований і на всїх сердитий. Кричав на жінку, нагонив ся з кулаком до дочки, а пса білика, що біг за ногами до хати, ждюхав чоботом у поперек. До него так привикла цїла Семенова родина, що чудувалась би, коли би було інакше. І як часом божої днини, в недїлю або в свято, засїли Заколесники до їди в мирности, не висварившись перед тим, то Семениха щире зітхала й пришіптувала: