Парадокс полягає в тому, що українці – обдарована нація, що легко навчається іншим мовам, і водночас ніяк не спроможеться вивчити власної.  

 

  “На початку було слово і слово було Богом”. Тому у битві за мову важливо заслухати не тільки історичні/геополітичні аргументи, але й роздивитись мову з боку лінгвістики і містики. Раз ми допускаємо думку, що все-таки свідомість визначає буття, а не навпаки, тоді що буде, якщо це визначальне для нашого буття “слово” звучатиме не українською?  

(З ЦИКЛУ «МОВА»)     Він нап'ялював свою незрівнянну зашмульгано-продіравлену маринарку – згадку про не такі віддалені часи, коли все щойно починалося, і йшов копирсатися в макулатурі. Реакція людей, з якими перетинався на вулиці, цілком влаштовувала його – в такому вигляді його не впізнають ні колеги, з якими колись починав, ні працівники заснованої ним оцифровувальної компанії, ні її клієнти. Від старця він навчився не тільки грі в шахи.  

 

  Отож підписали закон про вино в Україні. Вірніше, про виноробство. Добра справа. Закон про скасування ліцензії підписав Порошенко на Одещині. А я втішився. Хоча…   Промовистий латиномовний фразеологізм «Quale vinum — tale laninum» у дослівному перекладі означає: яке вино, така й латина. Або навпаки.  

 

  Це непросте запитання мені щойно поставили в Берліні. Леґендарний берлінський literaturwerkstatt готується відзначати власне 25-річчя і запустив тематичне опитування. Щоправда, тільки серед поетів. Цікаво, як відповідали б на нього непоети.   Тим часом я відповідаю за себе. Що може поезія? В часи гібридної війни та перманентних терактів — боюся, що не так вже й багато. У сенсі — не так багато, щоб цю війну й ці теракти зупинити. Ні, не зупинить.  

  Колись Карл V сказав: «Що більше мов знає людина, то більшою людиною вона є». Що всесвітнішою є культура, то краще вона відображає людську природу. В квітні ми відзначаємо 400-річчя з дня смерті Сервантеса і Шекспіра, і це спонукає до роздумів щодо важливості цього ювілею. Подібно до десятків інших письменників усіх епох та народів, і Сервантес, і Шекспір показують у своїх творах поняття універсальних цінностей, і тому належать усім націям, а не лише одній.  

​   (оригінальний текст див. тут)   Молоді письменника, з якими доводиться співпрацювати, по природі своєї редакторської діяльності, часто знають звинувачувати у своїх конфузах не себе, а русинську мову. Говорять, що русинська мова занадто бідна, щоб висловлювати на ній свої думки.