У ніч проти 11 квітня 1945 року на теренах Галичини на волі не залишився жоден єпископ УГКЦ.   Разом з митрополитом Йосипом Сліпим МГБ затримало Миколу Чернецького та Никиту Будку – єпископів, які мали осідок у Львові, а також єпископа-ординарія Григорія Хомишина та його помічника Івана Латишевського – владик станіславівських. Впродовж наступних 5 днів «квітневого арешту» позбавили волі майже сотню греко-католицьких священиків (за іншими даними, їх було значно більше).  

Доки Схід України дедалі глибше грузне у сепаратизмі, Галичина рухається поступально — після перемоги над старою владою не дає діяти звиклими методами владі новій. Насамперед йдеться про кадрові рішення, наразі в реґіональних відомствах силового та контролюючого блоків. Нині (9 квітня) країну облетіла звістка про штурм львівськими активістами приміщення обласної прокуратури. Вчора предметом розмов була історія з протестами франківчан проти призначення голови тамтешнього СБУ.

Проблема нового підходу до історії Галичини частково спонукана нещодавньою монографією американського вченого Ларрі Вулфа «Ідея Галичини. Історія й фантазія в габсбурзькій політичній культурі».

175 років тому, 7 квітня 1839 року, у Маркіяна Шашкевича народився син, якого назвали Володимиром. Молодший Шашкевич намагався продовжити справу свого батька. Він став поетом й одним із діячів народовського руху в Галичині.   Перед своїм висвяченням Маркіян Шашкевич одружився в лютому 1838 року з Юлією, донькою о. Теодора Крушинського (1785–1866), пароха церкви Різдва Пресвятої Богородиці у селі Деревня на Жовківщині. Мати Юлії – Катерина походила з шляхетської та священичої родини Янкевичів.  

20 листопада виповниться 25 років з дня легалізації УГКЦ. А у вересні буде видано книжку спогадів Патріарха, які він після звільнення з ув’язнення писав і ховав у шухляду. Книгу опрацювала комісія в Римі, створивши до неї додаток з іменами осіб, яких згадує Блаженніший і які вже могли затертися в пам’яті нащадків.  

До проблематики слов’янських племінних союзів на території Галичини     I. Галицькі хорвати   - Проблематика галицького вектору   - Хто такі хорвати I тисячоліття нової ери   - Зачинки до відкриттів   II. Історичне тло: етногенез на території Галичини   - Шлях до слов’ян   - Хорватизація  

Закінчення тексту "Хорватське питання: до проблематики слов’янських племінних союзів на території Галичини". Попередні частини: 1) Галицькі хорвати;  2) Історичне тло: етногенез на території Галичини.   Районування  

Друга частина тексту "Хорватське питання: до проблематики слов’янських племінних союзів на території Галичини".   Початок – "Галицькі хорвати".     Варто зауважити, що згадки про галлів, германців, слов'ян, сарматів тощо, стосуються не лише власне цих народів, а й племен, які підпали під їхній культурний і лінґвістичний влив – при тому, що могли бути й зовсім іншого етнічного походження.

Перша частина тексту "Хорватське питання: до проблематики слов’янських племінних союзів на території Галичини".       Проблематика галицького вектору  

150 років тому, 29 березня 1864 року, в Народному домі у Львові відбулася перша вистава першого в Галичині українського професійного театру, заснованого товариством "Руська бесіда".   Це товариство виникло у Львові з метою пожвавлення товариського життя серед освіченого прошарку галицьких русинів. Ініціатором його створення став судовий радник, у майбутньому віце-маршалок Галицького сойму Юліан Лаврівський.