...його правда зближається до тієї Божої правди, яка свідчить не про те, як є, а про те, як може бути, як має бути, якщо за правдою жити, якщо жити правдиво.
Найважливіше! ніколи не сподівайтеся, що хтось інший, навіть найближчий, зрозуміє те, що ви розумієте так само, як це розумієте ви. Навіть на рівні слова.
Непромовлені смерті справжні, а війна імітаційна. Реальна війна десь тут. Тут, де здається, що ніякої війни взагалі не існує. Ніби мішок порвався, як вони всі умирають і вбиваються. Немов з ланца зірвалися.
Кожна місцевість може функціонувати як катехизм. Це підтвердження тої життєвої самотності, сенсом якої є спроможність чути правильні запитання, які стосуються тільки тебе, і шукати подоби відповідей, які можуть бути винятково твоїми.
Вже багато років я мрію про те, щоби наші люди – так як колись про левів, жирафів, черепах і Африку – хоч щось могли дізнатися про архітектуру і міський простір. Не треба жодних легенд. Попросту почути оркестр ринв, дахів, дерев'яних веранд.
У споживанні інформації головним принципом стало постійне оновлення. З того всього кудись на далекий план відійшли спогади. Універсальною формулою, яка описує оновлений світ є щире – «я вже не пам'ятаю».
Мар’яна і Тарас Прохаськи потішили своїх малих і дорослих шанувальників новою книжкою про кротячу родину – із загадковою назвою «Куди зникло море». На щастя, зникло не саме море (хоча сучасна політична ситуація викличе у дорослих читачів саме таку асоціацію), а лише картина із морським пейзажем. Власне, цей твір прикрашав інтер’єр бару «Під дубом», і його господар Їжак дуже його цінував.
За останні десятиліття науковці всіх профілів розробили нову теорію новітньої війни. Жахливо, що саме українці стали матеріалом для експериментів, результати яких не надто нас стосуються
Я не хочу доказувати людям, які свого часу не знати що витворяли, що я за цю країну і за цю державу. Не хочу, щоб колишні вороги вирішували, що я зробив для свого народу.