Це не війна Путіна проти України – це війна росіян проти українців. 71% росіян підтримує війну проти України. Вони відчувають «гордість, радість, повагу, довіру або надію» від цієї війни.
Пишучи про майбутнє українського політикуму, Василь Кожелянко в 2001-му зробив не одне пророцтво. Картина прийдешньої України дуже моторошна, попри сатиру та карикатурність. І сучасна українська політика – така ж. Карикатурна, тому й моторошна.
Польські театри пропонують непоганий репертуар онлайн, переважно доступний на платформі VOD, хоча очевидним є те, що виграють пропозиції, створені саме в цьому форматі, бо відеозапис вистав не може дорівнювати їхньому виконанню вживу.
Цього року вже вп’яте у Варшаві можна було подивитися найновіше українське кіно, а також потрапити на супутні заходи, як ось дискусія на тему «Чи Україна й надалі Східна Європа?», або зустрічі з акторами та режисерами на онлайн та оффлайн майданчиках.
«Добробут» Арпада Шиллінґа непокоїть та не дає відповідей. Зрештою, як і надії. Пурпурова сукня з чужого плеча буде знаком майбутньої крові після розманіженої білизни банних халатів. Беззахисне неприкрите тіло красеня Віктора Лоґи-Скарчевського ̶ наче капітуляція перед світом споживацтва. Але тут немає жертв.
Мала з Някрошюсом добру співпрацю. Ми обидвоє були доволі впевнені у своїх переконаннях. В «Дзядах» Адама Міцкевича це особливо відчувалося. Потім був «Шлюб» Ґомбровича і планувався «Король Лір» Шекспіра. Робота з цим режисером була особливою пригодою і дуже шкода, що вона вже ніколи не зможе повторитись.
Краса «Війни в небі» Домініки Фейґлевич дуже тендітна та ніжна, «Ангелів в Америці» Кшиштофа Варліковського — масштабна, потужна та сильна. Побачивши її, можна вже не так фатально сумувати, що театральні куртини опустив карантин.
Нашарування кіно й театру, пластики, тонкого психологізму ̶ й усе це під незмінною батутою батька, деміурга цього дійства, який коментує, розставляє акценти, задає ритм, є діджеєм на цьому острові краси та декадансу.
