Онлайн передбачав, що буде можливість достукатись до великої аудиторії – практично цілої 38-мільйонної України. Кількість переглядів нових музичних вистав вражає: кожна має усього від 2 до 8 тисяч глядачів…

«Коляда в Лозинського» – львівський феномен, про який «будуть в книжках писати!» –  так ми колись з друзями жартували, але минуло понад 10 років і таки прийшла пора згадати те, чого цього року бракуватиме. Привіт, COVID...

Цього року знайдено, ймовірно, перший український фортепіанний концерт. Чи стане він для нас за значенням врівень із концертами Шопена для поляків чи Чайковського для росіян? Історична прем’єра – 23 грудня в Органному залі.

«Раніше було краще!» – так зручно ідеалізувати минуле і не бачити проблем часу. На що могли відволікатися сучасники Шопена якщо ґаджетів тоді ще не було? І що ж сьогодні може утримувати увагу слухача?

Ці інсценізації етноспрямовані й використовують давні пісні, орнаментику, обрядовість – патерни, котрі працюють на самоідентифікацію нас як українців. У сумарному посилі ця продукція має шанс залишити український слід в історії культури.

Через розфокусованість трактування навчальної дисципліни "акустика" чимала частина звукозаписної індустрії в Україні створена перекваліфікованими з музикантів та інженерів  ентузіастами, котрі шляхом проб і помилок опановують цю складну професію.

Ми цінуємо музику за те, що вона робить з нами, а не за знання, які дає. Ми вдячні вмілому виконавцю, який спрямовує на влучні кульмінації і веде неповторним шляхом.  

Ми одночасно отримали нещоденну можливість жити в феноменальний час, у якому всі нараз відчуваємо житейське ritardando/сповільнення, де перехід в sostenuto/стримання є невідворотним. За мить і синкопи почнуться, і несподівані акценти вигулькнуть, і увагу нашу привернуть інші голоси й теми… – цікаво ж, ну!

Знаменита увертюра до опери «Чарівна Флейта» – це фактично гімн масонству, як зрештою і ціла опера, яка є заповітом Моцарта людству: любіть людей та дивуйтеся життю, незважаючи на перешкоди, бо хто борець, той здобуває світ! 

Цьогорічні  музичні перформанси роблять впевнені кроки в нову декаду: все ж ми тепер у 20-х роках!  Якими вони стануть,  –  підуть у мультидисциплінарність, як II фестиваль «BachContemporary», чи завузяться до нішевости, а може доповняться оленячим антуражем і європеїзуються під впливом зміни дати святкувань?