Ми у Львові вже перед війною страдали на надвишку фортепянів. Нині пошесть ся дещо прислабла. Бо війна обійшлася рівно немилосерно з чоловіком, конем, собакою, ослом і бараном, як і з фортепяном.
Були в нас ріжні ери. Було кілька старих ер і один нова. Була ера попівська, професорська, адвокатська. Була ера економічна з буйним розцвітом молочарства і збуту худоби. Тепер є ера листів.
Волочуться траґедії по нашій землі. Волочуться вони й по нашій історії від найдавнійших її сумерків по нинішні чорні дні... Знали їх княжі часи, знала їх козаччина.
Люблю мойого сусіда за його шляхоцький розмах, за його буйну фантазію, за його бесіду пребагату не лиш думками але й ілюстраційними орнаментами та декораційними елєментами.
