Малий фейлєтон.
Вертає лихо. А вже здавалося, що вигасало. Була у нас одна страшна пошесть: вуличні політики. (Слово "вуличний" походить від "вулиця", а не від "вуличник"!) Ся пошесть процвітала найбуйнійше в зимі. І був час, коли стала погасати. Здавалося, що ось, ось переведеться. Рвалися кредити, одні вертали до бюра, другі приходили до переконання, що таки треба братися за яку-небудь роботу. Бо час то гроші, як кажуть адвокати.
Та на відгомін подій, що в останніх днях кояться по Україні, вернула давна пошесть, вернуло давне нещастя. В околиці улиці Руської знов зароїлося від проходових політиків... Ходять майже від рана до ночі з двогодинною перервою на обід. Ходять людиська улицями і десять раз минають себе з запитом: що чувати? що нового? які вісти? що буде? Часом минають себе, а часом пристають на часок, торочуть теревені, плетуть собі пусті небилиці, повторюють сплетні.
А є між тими політиками три катеґорії.
Одні нічого не знають, лише ставлять питання, все майже ті самі питання. Другі знають цілком певно, що все буде добре, а треті є чорні песимісти.
Рішуче найкращий тип є перші. Дещо збентежені, затрівожені, та бодай щирі у своїй маленькости і заклопотанню. Їх просто приголомшує велич подій.
Другі сильні своєю вірою. Без віри нічо в світі не доконується.
Та найстрашнійший є той третій тип, що рекрутується головно з панів, які не вернули ще до бюрових занять. Се той з прижмуреним оком недовірок без віри в свій... аванз і свій нарід. Він ходить скоро, стає в переулках, зачинає розмову від "пропало", шепотом виголошує свої неграмотні пророцтва, краче як крук, є знеохочений до всякої думки, що виривається в простір, у будуче... Ходить як гайворон і ширить отрую і зневіру...
Одно є спільне всім трьом катеґоріям: марнують час. А всі вони є інтеліґенти і уважають себе за розумних. Та коли розходиться о прелєґента на який популярний виклад чи в "Зорі", чи в "Міщанському Брацтві", чи в "Силі" — можеш сходити ходаки і не найдеш нікого, бо всі "не мають часу"...
І чи не найдеться який протиділаючий бациль на сю пошесть?...
Громадська думка
10.05.1920