Малий фейлєтон.
Були в нас ріжні ери. Було кілька старих ер і один нова. Була ера попівська, професорська, адвокатська. Була ера економічна з буйним розцвітом молочарства і збуту худоби. Тепер є ера листів. Зачали її перед кількома роками б. цісарева Зита листами до Сикста кн. Парми і б. цісар Карло письмом до свояка Вільгельма. Вийшла з того перворяднa авантура. А властиво все те зовсім безпотрібно вилізло на тапету і могло спокійно без кривди для світа лишитися в семейних архівах Габсбурґів, Пармів і Гогенцолєрнів. З того часу листова зараза не переводиться. Посол жидівської дільниці у Львові Діяманд написав письмо до своєї жінки з дому Лязарус. Письмо перехопив вшехпольський посол Димовський і заносилося з того приводу на кабінетну крізу. Виявилося перед світом, що сенатор Морґентав пропонував щось там Діямандови, а сенаторова Морґентав теж — була при тім.
Потому д-р Баран написав листа до жінки і що до декого зі знакомих. Ті листи мимо точної адреси не дійшли до місця призначення. Якийсь добре зорґанізований товариш дописав дещо і завіз у редакцію віденської "Нової Біди". Потому Цегельський написав письмо до жінки та й се письмо мимо точної адреси опинилося деинде. З черги громадяне Кивелюк, Щурат і Гладишовський написали письмо до тов. Андрія Лівицького. А потому Гладишевський писав до Кивелюка а Кивелюк до Гладишовського. Значить: пpоцвiтає ера листів. Зачав її громадянин Карло Габсбурґ, як ще сидів у наддунайській столиці. Він і найблизший мені зі всіх "кореспондентів". Йому присягав я колись вірно служити на суші і на морі, у повітрі і під водою. Що правда опісля він звільнив мене від присяги, та се ще не значить, щоби зносини між нами мали бути цілковито пірвані. Тому позволю собі звернутися з публичним запитом до б. батька і опікуна своїх "любих народів".
Громадянине Карле Габсбурґу! Мій недавний цісарю! До недавна великий Карле, з невеликим мозком, з невеликою тресурою та з дуже невеличкими слідами сякого такого домашнього виховання! Здоровлю тебе на вольній гельветській землі, де Ти певно почуваєш себе свобіднійшим і безпечнійшим як я на моїй прадідній землі Романа, Льва, Данила... Давно вже хотів я тобі зробити докір, що в час, як твої любі народи крівавилися, хвилю віддиху і болісної задуми заповняв ти їм своїми листами до свояків, ґенералів та товаришок життя. Се було неделікатно. В час, коли тисячі сердець опливало кровю, коли перевтома і розпука розбивали думки, коли душі трівожило сто сумнівів. — Ти перед біль народів пхався зі своїм незугарним письмом, зі своїми банальними думками, зі своєю неінтересною особою.
Се було одно, що лежало мені на серці до сеї пори. А тепер друге. Позволю собі на сьому місці знов звернутись з публичним запитом в справі мойого цивільного убрання. В 1915 році коли мене в Меріш Шенберґ вбирали в цісарські камаші та декорували на плечах телячою торбою, віддав я до військових маґазинів дуже порядне маринаркове убрання і плащ, якого я більше не побачив.
З огляду на дорожнечу матерій уважаю, що мій запит є мені потрібний, а навіть конечний, а по формі хіба культурний.
Громадська думка
09.05.1920