«Газпром» відкладає на невизначений час освоєння Штокманського газового родовища, розміщеного на шельфі Баренцового моря. Аналітики припускають, що це є зайвим доказом на те, як по наполеонівських планах російського керівництва вдарила «лупакова революція».    

Вибори до німецького Бундестагу вже давно з внутрішньонімецької справи перетворилися на подію загальноєвропейського та й, зрештою, світового виміру. От і восени цього року, 22 вересня (таку дату виборів визначив Президент Німеччини Йоахим Ґаук), увесь світ щонайменше з цікавістю спостерігатиме за тим, яка сила очолить одну з найпотужніших світових господарок.    

Ну от, коли вже здавалося, що Чехія так спритно видерлася з урядової кризи, виходить, що порятунок цей надто вже примарний. Геть тобі чисто кафкіанство, дух великого Франца знову й знову повертається до Праги.  

Старий клан видавців Washington Post капітулював перед тиском викликів сучасного світу. І родина Ґрехемів не соромиться заявити про це привселюдно. Вони визнають, що не мають жодних ідей щодо того, як можна було б подолати кризу, в яку потрапило видання.

От фактично й відбулася розв'язка в затягнутій драмі Едварда Сноудена. Екс-аґент ЦРУ отримав тимчасовий притулок у Росії. А ми ж бо знаємо, що приказка «немає нічого постійнішого за тимчасове» до російських реалій пасує якнайкраще. Хоч цілком можливо, що драматург захоче написати сиквел, а то й триквел. Але нам досить з'ясувати, умовно беручи, перший епізод.

Грузія вже визначила головних кандидатів на президентських виборах, які призначено на 27 жовтня цього року. Відомі кандидатури від влади, від опозиції (тобто колишньої влади) і від так званої «третьої сили». Всі решта претендентів відіграватимуть лише роль підтанцьовки.

Чим була б Велика Британія без королівського двору? Тамтешні ревні республіканці (навіть такі існують на Туманному Альбіоні) відповіли б, що країна стала би багатшою, оскільки заощадила б масу грошей, які витрачають з бюджету на розкішні монарші імпрези та на утримання королівської родини Віндзорів.  

Європейська Унія останніми місяцями демонструє неабиякі успіхи в подоланні банківської кризи. Фактично загрозу «землетрусу», що міг би призвести до розпаду Європейської валютної унії та ліквідації євро, вже остаточно усунуто. Проте менші загрози все-таки залишаються. А для успішної боротьби з ними країнам ЄУ конче потрібне економічне зростання.

​ 20 років тому, 14 липня 1993 року, парламент Бельгії затвердив конституційну реформу державного ладу країни. Відтоді ця держава стала подвійною федерацією, бо поділена на три етнічні реґіони (Валлонію, Фландрію та Брюссельський столичний) і три мовні спільноти (фламандську, французьку й німецьку). Водночас Бельгія є конституційною монархією, і саме король залишається чи не найважливішим чинником, що утримує країну від розпаду.

Наш пострадянський регіон Східної Європи нині неначе переводить історичний подих, перебуває у своєрідному інтерреґнумі. Сторінку «кольорових революцій» остаточно перегорнули торішні грузинські вибори, що, здається, поставили крапку на останній із них – «трояндовій». А про нашу «помаранчеву» навіть самі її активісти намагаються не згадувати без крайньої потреби.