Вибори до німецького Бундестагу вже давно з внутрішньонімецької справи перетворилися на подію загальноєвропейського та й, зрештою, світового виміру. От і восени цього року, 22 вересня (таку дату виборів визначив Президент Німеччини Йоахим Ґаук), увесь світ щонайменше з цікавістю спостерігатиме за тим, яка сила очолить одну з найпотужніших світових господарок.
Передвиборча демоскопія прогнозує, що керманич держави найпевніше залишиться незмінним. Згідно з проголошеними в середу опитуваннями громадської думки, що їх перепровадила найавторитетніша в царині німецької соціології інституція Forsa, за християнських демократів на чолі з чинною бундесканцлеркою Анґелою Меркель готові проголосувати 40 відсотків громадян ФРН. Цифра хоч і не аж така вражаюча (бували часи, коли кількість прихильників CDU-CSU перевалювала за половину), але на тлі головних конкурентів — соціал-демократів — достатня для оптимістичного настрою. SPD, за актуальними замірами, має підтримку лише 23% виборців. А загалом виборча картина виглядає так:
Як бачимо, нинішні коаліційні партнери — християнські демократи (CDU-CSU) і ліберали (FDP) — сумарно набирають 45%. «Лівий» табір — соціал-демократи (SPD), «зелені» і Ліва партія — загалом здатні назбирати 44% голосів. Тут належало б зважити на той факт, що Ліва партія і соціал-демократи не є занадто дружніми, адже першу партію сформували відступники від другої, які не погоджувалися з політикою (провладної у момент розколу) SPD. А втім, і такої опції відкидати не треба.
Так само не варто думати, що у стабільній Німеччині не можуть за місяць змінитися електоральні вподобання. Пригадаймо вибори 2002 року. Тоді ледь не до кінця літа християнські демократи демонстрували набагато кращі результати, ніж тепер, і в перемозі майже не сумнівалися. Але зненацька у поміч тодішньому канцлерові, соціал-демократу Ґергардові Шредеру, стали дві події: 1) повінь тисячоліття і 2) підготовка Америки до іракської війни. У першій і другій темі спритний Ґергард надумав показати себе так, аби сподобатися пересічному німцеві. І йому це чудово вдалося. А тодішній кандидат від CDU-CSU, баварець Едмунд Штойбер, занадто довго зволікав, видавав туманні сентенції і врешті-решт програв.
Тому підстав для заспокоєння християнські демократи та їхні союзники ліберали не мають. Це розуміє Анґела Меркель, яка цими днями, офіруючи законною відпусткою, вирушила в тривале передвиборче турне німецькими землями. До речі, що справді додає їй впевненості у власних силах, то це її особистий рейтинґ. Згідно з соціологічними дослідженнями тієї ж таки Forsa, бачити Меркель й надалі у канцлерському кріслі бажало б 55 відсотків німців, тимчасом як її головного конкурента, кандидата від соціал-демократів Пеера Штайнбрюка, — лише 21%.
Для багатьох могла б здатися дивною любов німців до канцлерки після кількарічної економічної, фінансової й банківської кризи. Після того, як єдина європейська валюта опинилася на краю безодні, а пані Німеччина, аби її врятувати, мусила роздавати мільярдні грошові допомоги країнам-банкрутам. Зрозуміло, що мало кому таке сподобається: ти собі живеш ощадно, обмірковуєш кожне придбання, а твоя держава тим часом щедро роздає гроші тим країнам, які й досі не вміють жити згідно з власними зарібками. А якщо ти ще й німець, то така ситуація просто доводить до сказу.
Втім німецький уряд таки зумів арґументовано пояснити громадянам, що такі видатки були необхідними й колись повернуться сторицею у вигляді стабільної фінансової системи об'єднаної Європи. Звісно, ці арґументи були б не такими переконливими, якби не були підкріплені реальними подіями, зокрема й на біржових майданчиках. А події вказують на те, що єдина європейська валюта останніми днями чимраз більше набирає силу.
Курс євро зростає, і не лише щодо американського долара, а й щодо тих валют, які досі зараховували до досить стабільних. Так, за останні три місяці курс євро зріс щодо канадського долара на 16 відсотків, щодо австралійського — на 6,2%, щодо норвезької крони — на 5%.
Все це відбувається попри неґативні прогнози для Євро від знаного валютного оракула Джорджа Сороса, який на точному передбаченні коливання курсів заробляв мільярди. А от щодо євро він таки помилився. Інвестори зі всього світу, зрозумівши, що «Акела промахнувся», стрімко кинулися змінювати свої валютні пріоритети на користь євро, додаючи йому ще більшої стійкості.
Та й було б дивно, якби відбувалося інакше. Європейська валютна унія довела ефективність свого кризового менеджменту, не допустила банкрутства окремих своїх членів, а отже, довела здатність відновлювати стабільність єдиної європейської валюти.
Твердість євро підкріпив і той факт, що Єврозона після 18 місяців економічної рецесії почала демонструвати зростання. Хай воно поки що мінімальне й не у всіх країнах, але сумарно дає позитивний результат. Оприлюднені нещодавно дані Eurostat демонструють, що протягом другого кварталу цього року зростання становило 0,3 %. І тут знову ж таки головний внесок зробила саме Німеччина з власним економічним зростанням 0,7 %. Зріс й індекс ділової активності в Німеччині аж на 42 пункти, і це засвідчує, що зростання не зупиниться на зазначеній цифрі, а триватиме далі. Частка успіху належить і Франції, зростання якої — 0,5%. Хоч поки що найбільший проґрес продемонструвала Португалія, попри свої урядові кризи, але 1,1% зростання маленької країни не було аж таким відчутним на загальному рівні єврозони. Водночас з рецесії ще й досі не годні виборсатися Італія та Іспанія.
Для нефахівця така інформація, може, й виглядатиме не вартою уваги, але насправді, як стверджують економічні експерти, попри мізерні цифри, це майже сенсація. Тенденція свідчить про радикальний перелом європейської економіки до позитиву. А чи не найціннішим в цьому зростанні є те, що воно — органічне, а не штучне, викликане екстреним державним стимулюванням економіки. Адже на коштовні антикризові програми європейських урядів, які загрузли в боргах, зараз просто немає грошей.
У цьому контексті хотілося б звернути увагу на одну цікаву тенденцію, яку встановили фахівці, що віддавна спостерігають за впливом німецьких виборів на курс акцій. Так от, за всю повоєнну історію Німеччини виробилося таке правило: щойно на виборах перемагають християнські демократи, як німецький біржовий індекс DAX зростає. Перемагають соціал-демократи — спадає. І це не є жодним забобоном чи суто психологічним явищем. Тут все логічно. Головним інструментом соціал-демократів є податковий прес і зростання бюджетних видатків на соціальні програми. Це, своєю чергою, пригнічує вільний ринок і бізнесову активність. Після 22 вересня зможемо знову перевірити правдивість цього правила.
15.08.2013