Отже, чотирнадцятим прем’єр-міністром в історії незалежної України буде Володимир Гройсман. Разом з президентом України вони є засновниками «вінницького клану» в українському політикумі, який тепер контролює дві наймасніші посади в державі. Термін «вінницькі» почали активно вживати ще тоді, коли Гройсман був віце-прем'єром у першому уряді Яценюка, а Порошенко впевнено торував шлях до президентства.

Звернення Закарпатської обласної ради до керівництва держави з приводу надання реґіонові більших прав наробило в Україні великого галасу. Заява, що була ухвалена обласним «сеймиком» на засіданні 5 квітня, поставила місцевий істеблішмент у становище, коли мусили виправдовуватися, що про сепарацію чи автономію зовсім не йдеться. Утім хоч би якими добрими намірами керувалися у своїх діях закарпатські депутати, а голка вцілила у незагоєну рану, роз'ятрену конфліктом на Донбасі.  

На наших теренах завжди раптово змінюються пори року і керівники уряду. Всі, звичайно, чекають, що впаде сніг чи якась поважна особистість залишиться тимчасово без роботи, але коли «падає» і «залишається», то реакцією стає фраза: «І що це було?».   Відставка тижня    

Нервовою була перша реакція українців на референдум у Нідерландах. Як буває часто у випадках провалу, почався пошук внутрішнього ворога. Частина накинулася зі звинуваченнями на верхівку, яка не квапиться боротися з корупцією, блокує реформи, а на фінальному відтинку аґітаційної кампанії ще й заплямувалася офшорним скандалом. Натомість особи, близькі до владних кабінетів, взялися лаяти «єврооптимістів» та викривачів, котрі за першої-ліпшої нагоди виносять назовні сміття з власного обійстя.  

Напередодні другої річниці розстрілів на Майдані Сергій Горбатюк мав серед журналістів особливий попит. Адже управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури, яке він очолює, якраз і створене як єдиний центр з розслідування усіх злочинів, скоєних під час подій Революції гідності. І хоч за час, що минув, жоден зі злочинців досі не покараний, усе ж Сергій Горбатюк висловлює стриманий оптимізм в питанні успіху розслідування.  

Українські реалії застрягли між Шекспіром і Подерв'янським. Тобто між «Весь світ лицедіє» (така афіша висіла на фасаді театру «Ґлобус») і «Ну кому це чмо нада? Шо він собі вообража?»  (так казала мавпа Валька в «Казці про Рєпку»).   Візит тижня    

Масове поповнення провладних фракцій депутатами у передчутті формування нової парламентської коаліції збурило нову дискусію про феномен «тушок». «Коаліцію формують за рахунок тушок», «Блок Порошенка заманює тушок», «Ляшко хоче помститися тушкам»… А між тим, цьому терміну в наші дні виповнюється не мало небагато шість років. За цей час семантика слова істотно видозмінилася. «Тушками» називають будь-якого парламентаря, який зрадив тій партії, з якою отримував свій депутатський мандат.

До масового (близько ста випадків протягом минулого року) бажання парафій УПЦ (МП) вийти з-під московської юрисдикції до УПЦ КП додалися нові відцентрові рухи серед священноначалія Української Православної Церкви (Московського Патріархату). Такий висновок проситься після того, як мережею Інтернет поширилося двогодинне відео зустрічі з парафіянами єпископа Лонгіна, наближеного до Глави УПЦ (МП) митрополита Онуфрія, під час якої той розпорядився припинити поминання Патріарха Московського Кіріла у літургіях.  

Ірина Подоляк була співавтором двох знакових законів у сфері культури, нещодавно ухвалених у Верховній Раді. Один із цих законів переводить на конкурсну систему всіх керівників закладів культури і впроваджує контракти для артистів театрів. Другим створено Інститут книги, що мав би робити промоцію української книжки та читання. Та розмова з депутаткою була не тільки про ці закони, а й про ситуацію в культурі загалом — про постанову щодо відставки міністра Кириленка, про створення фонду кіно та захист пам'яток культури.  

Колись крапка («.») зникне у всіх правописах світу, а речення починатимуться, як нині в іспанській мові – перевернутим догори дриґом знаком питання (?).   Похорон тижня